Розділ 7: Вечір у колибі: смаки, історії та гуцульський дух. Прощання з горами: Яремче та солодкий смуток

Розділ 7: Вечір у колибі: смаки, історії та гуцульський дух. Прощання з горами: Яремче та солодкий смуток.

 Після неймовірного розслаблення в чанах, Світлана та Наталка відчули прилив енергії та бажання продовжити цей насичений день. Повертатися одразу в номер було б злочином. Настрій вимагав продовження, і вони вирішили вирушити до колиби, аби смачно поїсти та скуштувати ще карпатських наливок.

 Завітавши у нову колибу, дівчата знову захопились її автентичним стилем. Узагалі, кожна колиба в Карпатах – це справжній витвір мистецтва, усі по-своєму гарні та неповторні. Стіни були прикрашені різьбленим деревом, автентичними тканими килимками, вишитими рушниками та розвішаними зв'язками сушених трав, що наповнювали повітря легким, п'янким ароматом. Біля столика, за яким вони сіли, на стіні висіли старі чорно-білі фотографії, на яких були зображені гуцули в їхньому традиційному яскравому одязі, змучені, але горді обличчя, а також фотографії давніх церков, що ніби охороняли цей край. Кожна світлина розповідала свою безмовну історію, занурюючи дівчат у минуле.

 Наталка та Світлана замовили: дошку з ароматним салом, що тануло в роті, запечену картоплю зі шкварками, асорті солінь – хрумкі огірочки та квашена капуста, а також, звісно, ще по одній наливці, цього разу – ожиновій, з насиченим ягідним смаком.

Їли вони з величезним задоволенням, насолоджуючись кожним шматочком.  Розмова лилася легко й невимушено. Вони ділилися враженнями від дня: від величних віадуків, які перенесли їх у минуле, до розслаблюючих чанів, що дарували неймовірний спокій. Наталка розповідала про свої враження від гуцульських фотографій, про те, як вони передають дух і силу цього народу. Світлана ж мрійливо говорила про те, як було б чудово залишитися тут назавжди, насолоджуючись цим спокоєм і красою. Вони сміялися над своїми фантазіями про переїзд у гори, але в глибині душі кожна розуміла, що ця подорож вже змінила їх.

 З вікон колиби відкривався вид на вже темніючі гори. Нічне небо, що було чистим від міського світла, почало мерехтіти мільйонами зірок, які здавалися такими близькими, що їх можна було торкнутися рукою. У цю мить дівчата відчули глибокий зв'язок з природою, з цим древнім і мудрим краєм. Вони розуміли, що ця подорож дарує їм не просто відпочинок, а щось набагато більше – повернення до себе, до своїх справжніх бажань та відчуттів, які були загублені у вихорі повсякденності.

 Наступний ранок прийшов із легким серпанком осіннього смутку, адже дівчата розуміли, що подорож їхня добігає кінця. Сьогодні – останній день у цьому чудовому місці, яке встигло стати таким рідним. Вони не хотіли, щоб фінал був сумним, і вирішили наповнити його новими враженнями. Згідно з планом, складеним ще вчора, вони вирішили поїхати в Яремче, місце, яке лише проїхали на початку своєї подорожі, але обіцяли собі обов'язково відвідати.

 Після легкого сніданку вони повернулися до свого номера, щоб одразу зібрати речі. Валізи тепер були важчими, наповнені сушеними грибами, сирами та сувенірами. Коли все було запаковано, вони спустилися вниз, щоб попрощатися з дідусем. Господар, з доброю усмішкою, побажав їм щасливої дороги та запросив повертатися. Світлана та Наталка сіли у "Ластівку", дорога до Яремче була вже знайомою, але тепер вона відчувалася по-іншому. Кожен поворот, кожен гірський схил, що промайнув за вікном, викликав ностальгію за днями, проведеними тут. Осінній ліс, яким вони милувалися ще вчора, тепер здавався ще більш золотим, ніби на прощання Карпати дарували їм свою найяскравішу палітру.

 У Яремче їх одразу огорнула більш жвава, туристична атмосфера, але це не зіпсувало враження. Першим ділом вони попрямували до знаменитого водоспаду Пробій. Вода з гуркотом падала вниз, створюючи дивовижне видовище та наповнюючи повітря дрібними бризками. Дівчата стояли на мосту, вдихаючи свіжість і відчуваючи потужну енергію природи.

Поруч вирував сувенірний ринок, який вражав своїми масштабами та розмаїттям. Це був не просто ринок, а справжній ярмарок народних промислів, де ряди тягнулися, здавалося, безкінечно. Тут можна було знайти все: традиційні гуцульські вироби з дерева – різьблені шкатулки, кухонне начиння, іграшки, вишиванки ручної роботи, яскраві ліжники, вироби зі шкіри та вовни. Пахло медом, травами та свіжою деревиною. Дівчата, попри численні покупки на ворохтянському базарі, все ж не втрималися від спокуси.

Вони придбали кілька колоритних дрібничок на згадку, а також закупилися "стратегічними" запасами для дому: багато видів сирів, серед яких була і бринза, і вурда, і копчені сири, а також кілька кілець домашньої карпатської ковбаси, щоб продовжити смакувати Карпатами вже в столиці.

 Після прогулянки ринком вони вирішили відвідати ще одну відому локацію – скелю Слон. Це природне утворення, що своєю формою нагадує величезного слона, виглядало особливо потужно серед осіннього лісу. Дівчата піднялися на оглядовий майданчик, звідки відкривалися чудові краєвиди на річку Прут та навколишні гори. Тут було тихо і спокійно, і вони змогли наодинці побути з величчю природи.

Вечір наближався, і дівчата, стомлені, але сповнені вражень, вирушили назад до "Ластівки". З Яремче їхній шлях тепер лежав вже додому, до столиці. На душі було трохи сумно від розуміння, що пригода завершується, але серця були переповнені вдячністю за кожен момент, проведений у Карпатах. Ця подорож була не просто відпусткою, а справжньою терапією для душі, що дозволила їм знову знайти себе у вихорі життя. Вони вже знали, що обов'язково повернуться сюди ще раз. Але наступна подорож, за їхньою домовленістю, буде присвячена дослідженню Закарпаття, щоб відкрити для себе інший, не менш дивовижний куточок українських гір.