Розділ 5: Домашні справи та карпатські смаки

Розділ 5: Домашні справи та карпатські смаки

 Назбиравши повні кошики, дівчата, задоволені своїм уловом, вирішили повертатися в готель. Похід у ліс, на свіжому повітрі, сповнений емоцій від знахідок, добряче їх втомив і розпалив апетит.

-"Тепер питання: що будемо робити з такою кількістю грибів?" — запитала Наталка, коли вони вже були біля садиби.

-"Ох, це вже моя грибна фантазія, — усміхнулася Світлана. — "Але ж пам'ятаєш, дід Василь казав, що в нього є сушки?" І справді, як виявилося, у дідуся були не одна, а кілька сушок для грибів. Він пояснив, що практично кожен гуцул у сезон збирає гриби і сушить їх – щось залишає собі на зиму, а більшу частину на продаж.

-"Ви колись на відпочинку в Карпатах сушили гриби в номері готелю?" — пожартувала Світлана, дивлячись на Наталку. "А ми — так!"

  Але перед тим, як взятися за гриби, дівчата вирішили спочатку поїсти, бо зморились та зголодніли не на жарт. Сьогодні їх вибір пав на інший місцевий заклад, де вони коштували карпатський банош – ситну кукурудзяну кашу на сметані, що зігрівала зсередини, та форель з костра, яка мала неповторний аромат диму і свіжості. Їм все дуже сподобалося. Тут, у Карпатах, справді не хотілося дорогих, вишуканих страв, які можна поїсти і в себе в столиці. Тут хотілося наскільки можливо перепробувати все меню в їхньому автентичному стилі.

 Наситившись, дівчата повернулись до номера. Сонце вже почало сідати, кидаючи довгі тіні на гори. За вікном туман над горами ставав густішим, обволікаючи вершини, ніби ковдра. Дівчата прийнялися за гриби. Спочатку вони розклали їх на рушниках, щоб трохи просохли. Потім, за допомогою електричних сушок, вони почали обробляти білі гриби та лисички. На двох сушарках швидко поширився теплий, насичений грибний аромат. Під час процесу обробки грибів, дід Василь завітавши до них у номер, охоче приєднався до розмови. У них було достатньо часу для того, щоб розпитати його про все, що стосувалося гуцульського життя, традицій, що зберігаються тут століттями, про їхні свята, побут, вірування. А дідусь з залюбки відповідав, його очі світилися добротою, коли він розповідав про свій край. Він розповів їм легенду про те, як Карпати утворилися.

-"Колись на місці гір була рівнина, і жив тут велетень, ім'я якому було Карп. Він був добрим, але мав один недолік – дуже любив поспати. І ось одного разу, коли він спав міцним сном, на землі почалася велика біда, люди гинули від холоду та голоду. Боги розгнівалися на Карпа і, щоб покарати його за бездіяльність, перетворили його на величезні кам'яні гори. Так і стоять Карпати, нагадуючи нам, що не можна байдуже дивитися на чуже горе". А ще він розповів про Духа Лісу, який, за повір'ям, охороняє всі скарби Карпат, і якщо бути з ним чемним, то він покаже грибні місця, а якщо ні, то можете й заблукати.

-"Тому, дівчата, коли в ліс ідете, завжди з повагою до нього ставтеся, не смітіть, не ламайте зайвого. Тоді й грибів буде вдосталь, і дорога назад знайдеться легко".

 Наталка слухала, затамувавши подих, відчуваючи, як ці історії переносять її в інший світ, де реальність переплітається з міфами. Світлана ж, більш прагматична, але не менш захоплена, запитувала про рецепти приготування місцевих страв, про особливості збору трав, про те, як гуцули живуть взимку. Грибів було так багато, що їм довелося навіть скористатися давнім способом: вони нанизали їх на нитку та повісили сушитись у номері, виділивши для цього місце біля вікна. Це було так незвично і так по-домашньому, що вони відчули себе справжніми гуцулками, що готуються до зими. 

Зробивши всю цю роботу, вони відчули приємну втому і вирішили, що час відпочивати. Дід Василь, запропонував:

- " Заварю я вам чаю з власних трав, що сам збираю та сушу. Там і ромашка, і м'ята, і листя малини, і ще цілющі трави — прогріє вас після осіннього походу та заспокоїть кожну клітинку." Він приніс дві димлячі чашки, від яких розливався неймовірний аромат. Дівчата з вдячністю прийняли напій. "Дуже дякуємо вам, за вашу люб'язність!" — щиро сказали вони. Дід Василь лише посміхнувся і пішов теж відпочивати. Дівчата загорнулись у теплі пледи і повільно потягували чай. Він справді прогрівав їх зсередини, знімаючи втому і даруючи відчуття глибокого спокою. Під час пиття чаю вони почали думати, чим зайнятись завтра. Наталка згадала, що під час вечері в ресторані взяла буклет, який лежав на кожному столі. Там була реклама чанів — місцевої розваги, коли паришся в великому чавунному чані на відкритому повітрі, що нагрівається дровами. А Світлана, своєю чергою, чула щось про віадуки у Ворохті — старовинні кам'яні мости, які є пам'ятками архітектури. Тому це вони вирішили поєднати в одному дні. Зранку поїдуть дивитися на могутні віадуки, а на вечір замовлять чан, щоб розслабитись після насиченого дня.