Розділ 4: Грибна одіссея. У серце Карпат

Розділ 4: Грибна одіссея. У серце Карпат

 Наступного ранку будильник знову продзвенів о п'ятій, дівчата були сповнені рішучості. Вдягнувши гумові чоботи, що були дбайливо запаковані ще в Києві, і взявши новенький плетений кошик, вони тихо спустилися сходами. Біля виходу їх вже чекав господар садиби.

-"Ого, дівчата, куди ж це вас так тягне з самого ранку?"— усміхнувся дід Василь, побачивши їхню повну готовність.

-"За грибами, діду Василю!" — радісно відповіла Світлана, показуючи кошик. -"На вчорашньому базарі такі білі гриби продавали, що я не втрималася".

  Дід Василь лише похитав головою, дивлячись на їхній ентузіазм.

-"Ох, дівчата, Карпати хоч і красиві, але ліс тут ще й небезпечний, якщо не знати, куди йдеш. Заблукати тут – раз плюнути, особливо в осінній туман. А грибні місця – то окрема наука. Хочете, я проведу вас, покажу, де справжні гриби ховаються, та й щоб ви не загубилися?"

 Дівчата перезирнулися, це була несподівана, але дуже приємна пропозиція. Довіра до місцевих знань була набагато більшою, ніж до будь-яких карт чи навігаторів.

-"Будемо дуже вдячні, діду Василю! Це було б чудово!" — відповіла Наталка, її обличчя засяяло.

-"Ну то не біда, мені не тяжко, а навпаки – в радість. Але ж перед походом треба добряче підкріпитися!" — сказав дід Василь і запросив їх на кухню. Там вже парувала свіжозварена кава, а на столі стояли гарячі млинці з сметаною та чорничним варенням. Запах розливався по всій кімнаті, обіцяючи чудовий початок дня. Дід Василь, як справжній господар, не поспішаючи, розливав каву у глиняні горнятка, розповідаючи про хитрощі грибного полювання. Дівчата з насолодою пили гарячий напій, слухаючи його розповіді, і відчували, як Карпати з кожною хвилиною стають їм все ближчими.

 Вийшовши з садиби, вони попрямували в бік лісу, який зустрів їх чудною прохолодою осіннього ранку. Могутній ліс стояв навкруги, ніби велетенський храм природи, його дерева, закутані в золотаво-багряні шати, тягнулися до неба. Кожен крок по опалому листю супроводжувався м'яким шелестом, що був єдиним звуком у цій величній тиші. Повітря було насичене осіннім запахом вогкості, хвої та чогось невловимо грибного, що манив їх глибше. 

 Під ногами раз у раз траплялися великі коріння сосен, що виступали над землею, ніби жили своїм власним життям, міцно тримаючись за гірський ґрунт. Деякі з них були вкриті оксамитовим мохом, що надавав лісу ще більш казкового вигляду. Дід Василь йшов попереду, впевнено прокладаючи шлях, час від часу обертаючись, щоб переконатися, що дівчата не відстають. 

Невдовзі вони вийшли до карпатського струмка, що дзвінко перебирався через каміння. Вода була кришталево чистою, а її звук, що розбивався об великі камені, додавав мелодійності ранковій тиші. Дівчата обережно переходили струмок по цих слизьких каменях, відчуваючи свіжість бризок на обличчі. На берегах струмка, поміж пожовклого листя, час від часу визирали гарні мухомори з яскраво червоними шапинками та білими цяточками, що виділялися на фоні бурої землі, ніби маленькі лісові ліхтарики. Вони були настільки фотогенічними, що Наталка не втрималася і дістала телефон, щоб зробити кілька знімків. 

 Ліс був переважно сосновий, високі стрункі дерева тяглися вгору, створюючи легкий, сухуватий аромат. Сонячні промені ледь пробивалися крізь щільні крони, граючи світлом і тінню на лісовій підстилці. Просуваючись углиб, вони натрапляли на кущі дикої малини, хоч ягода вже траплялась рідко, але їхній запах все ще нагадував про літо.

 І ось почалося! Світлана, з її досвідом грибника, першою помітила маленький горбик під бурим листям. Акуратно розгорнувши його, вона виявила справжнього красеня – білого гриба з міцною світлою ніжкою та оксамитовою коричневою шапинкою.

-"Наталко, дивись! Перший!" — радісно вигукнула вона, і незабаром її приклад наслідувала й Наталка, яка, хоч і новачок у цій справі, швидко вчилася розрізняти характерні ознаки. Незабаром їхній кошик почав наповнюватися. То там, то тут, серед зеленого моху, визирали помаранчеві шапочки лисичок, що росли цілими родинами. 

А на повалених деревах, особливо на старих пнях, з'являлися колонії руденьких опеньків, що так і просилися до кошика. Дід Василь з усмішкою спостерігав за їхнім ентузіазмом, час від часу підказуючи, куди краще зазирнути.

 Ліс жив своїм життям. Шелест вітру в кронах, спів невидимих птахів, дзюрчання струмка десь удалині – все це створювало неповторну симфонію. Здавалося, що кожен шепіт листя, кожен промінь світла, що пробивався крізь гущавину, був частиною якоїсь давньої, глибокої таємниці. У повітрі відчувалася справжня гуцульська магія, що обволікала їх з усіх боків. Між деревами, у мерехтінні світла, здавалося, що ось-ось мають вийти містичні створіння: лісовики, мавки, що охороняють ці нетрі. Це відчуття загадковості та величі природи додавало їхньому грибному полюванню особливого шарму, перетворюючи його на справжню пригоду. Ішли вони все далі й далі, забувши про час, повністю занурені в цей магічний світ. Кошик ставав все важчим, а серця дівчат – все легшими.