Розділ 2: Перше дихання гір

Розділ 2: Перше дихання гір

 Нарешті, після багатьох годин за кермом, пейзаж за вікном змінився остаточно. Дорога почала звиватися серпантином, і за кожним поворотом відкривалися все більш вражаючі краєвиди. Величні гори, покриті різнокольоровим килимом осіннього лісу, піднімалися прямо до неба. Де-не-де над вершинами стелився легкий туман, здавалось нібито гори дихали, випускаючи з себе білі клуби ранкового повітря. Це видовище було настільки захоплюючим, що дівчата замовкли, просто насолоджуючись моментом.

Вони проїхали Яремче, милуючись бурхливим водоспадом Пробій та ажурними мостами.

-"Обов'язково треба сюди повернутися!" — вигукнула Наталка, і Світлана кивнула, відчуваючи, як обіцянка нової зустрічі з цим місцем наповнює її серце радістю.

-"За відпустку ми ще нагуляємося", – додала Світлана.

 Далі були інші маленькі села, що притулилися до гірських схилів, кожне зі своїм унікальним шармом. Дерев'яні будинки, дим, що виходив з коминів, тиша, яка здавалася гучнішою за будь-який міський шум. І ось, нарешті, вони в'їхали у Ворохту. Відразу після в'їзду в селище, їхні погляди впали на невеличкий, але затишний на вигляд ресторан. Ззовні він виглядав як традиційна гуцульська колиба, і вивіска з написом "Колиба у діда Івана" заманювала обіцянкою домашнього тепла.

- "Ось, це те, що нам потрібно після такої дороги!" — сказала Світлана, паркуючи машину.

Вони зайшли всередину. Зал був наче музей місцевого колориту. Стіни прикрашали вишиті рушники, старовинний одяг, інструменти, що використовувалися гуцулами у повсякденному житті. На полицях стояли ряди різнокольорових настоянок, а поруч – гриби у банках, законсервовані на зиму, та в'ялені трави, що висіли пучками, наповнюючи приміщення солодкуватим ароматом. Дівчата з захопленням розглядали кожну деталь, відчуваючи, як занурюються в атмосферу Карпат.

Проте, незважаючи на всю чарівність інтер'єру, їх вабило те, що було ззовні.

-"Давай сядемо на вулиці?" — запропонувала Наталка, дивлячись на терасу з видом на гори. -"Хочеться бачити цю красу". Офіціант, молодий хлопець у вишитій сорочці, приніс меню. Вибір був великий, але вони одразу знали, що шукають.

- "Будь ласка, два бограчі," — замовила Світлана, відчуваючи, як передчуття тепла розливається по її тілу. У цю осінню пору ніщо так не зігріє, як гаряча, ароматна, навариста страва з гострою ноткою, що смакує Карпатами. Поки чекали на замовлення, вони вдивлялися в гірські хребти, що вишикувалися один за одним на горизонті. Сонце повільно опускалося, забарвлюючи небо в неймовірні відтінки, і гірські силуети ставали все більш чіткими, ніби вирізаними з темного оксамиту. Повітря було прохолодним, але свіжим, і кожний подих був ніби ковток свободи.

Нарешті, офіціант приніс дві великі миски з бограчем. Від нього йшла густа пара, що несла з собою аромат копченого м'яса, паприки та диму. Перша ложка обпекла язик, але це було приємно. Гострота зігрівала зсередини, розливаючись по всьому тілу.

-"Ось це я розумію – смак життя!" — вигукнула Наталка, і вони обоє засміялися, відчуваючи, як останні залишки міської втоми та напруги зникають, розчиняючись у гірському повітрі та теплі запашного бограча. Вони довго сиділи на терасі, насолоджуючись їжею та неймовірними краєвидами. Розмовляли про все і ні про що, про свої мрії, про те, що вони б хотіли змінити у своєму житті. Здавалося, що в цьому місці, серед величних гір, все можливо.

  Наївшись досхочу, дівчата вирушили на пошуки житла. Вони не були звичайними туристами, що шукають вишукані готелі з дорогими ремонтами. Їм хотілося чогось автентичного, такого, що повністю просочене духом гуцульщини. Проїхавши кілька місцевих вуличок, вони натрапили на дерев'яний будиночок, що гармонійно вписувався в навколишній пейзаж. На ньому висіла скромна табличка "Садиба у лісника".

 Зайшовши всередину, вони одразу відчули запах деревини та тепло з комину. Господар, літній чоловік з добрими очима і сивими вусами, зустрів їх привітно. Готель виявився справжнім скарбом: усі стіни були оброблені різьбленим деревом, що відображало традиційні гуцульські візерунки. На кожному кроці відчувалася дбайливість і любов до деталей. Меблі були масивними, дерев'яними, вкритими м'якими тканими килимками. Над ліжками висіли вовняні ліжники з яскравими етнічними орнаментами, а на підвіконнях стояли горщики з квітучими геранями. У кутку кімнати, замість звичного телевізора, красувалася старовинна скриня, розписана вручну. Здавалося, кожен предмет тут мав свою історію. У повітрі витав ніжний запах сушених трав та карпатського меду. Це було саме те, що вони шукали – затишок, справжність і повне занурення в місцеву культуру.

- "Ми беремо!" — вигукнула Наталка, і Світлана, відчуваючи прилив спокою, лише посміхнулася, знаючи, що це місце стане для них справжнім домом на час відпустки.

Господар, помітивши їхнє захоплення, усміхнувся.

- "Добре, що завітали! Завтра у нас, у п'ятницю, базарний день," — сказав він, потираючи руки. -"Зранку розгортається великий ярмарок. Там можна купити все, що душа забажає: і смачні наливки, і унікальні сувеніри ручної роботи, і звісно, наші знамениті домашні сири – бринзу, вурду. І багато чого іншого!"

 Стомлені, але щасливі, дівчата подякували господареві. Після теплого душу, що змив дорожній пил і залишки міської метушні, вони, навіть не помітивши, як заплющили очі, провалилися в глибокий сон. Однак, перед тим як заснути, Світлана не забула завести будильник на 5 ранку, щоб встигнути зібратися та вирушити на вранішній ярмарок. Наступний день обіцяв бути не менш цікавим, ніж попередній.