Розділ 8

Невже це реальність? Аліна справді поруч, на моєму боці. Ще ніколи раніше я не відчував себе настільки впевненим і рішучим. Мої навички переводять людей на мій бік, навіть якщо потрібно зробити справжню отруту. Навіть якщо вона призначена для вбивства батька. Завжди знав, що харчування керує людьми!

Всі необхідні інгредієнти були в підвалі. Доведеться готувати прямо там, прямо зараз. Часу обмаль! Поки Юрій спав у своїй кімнаті, тут на глибині чотирьох метрів під землею, мої руки створюватимуть для нього абсолютний шедевр, який він не переживе. Проте в цю мить я не злорадствував, лише виконував бажання клієнта, як робив це завжди.

Спускаючись сходами, я відчув тривогу. Наче невидимі пазурі вчепились у горло. Наталія і Люксо нам всього цього не пробачать. Моя рука зупинилась перед дверима у підвал. Пальці тремтіли, не в змозі схопитись за ручку.

- Чому ти встав? - визирнула з-за спини Аліна.

- Думаєш, це правильно? - хаотичні сумніви не давали мені спокою.

- Це бажання мого батька. Все добре. Він дуже розчарується, якщо ми цього не зробимо. І ти... скоріше за все, будеш убитий. Прямо як Хуліо.

- Це правда, - сумно кивнув Василій. - Юрій не пробачає непокору. Ніколи.

Що ж, все це означало, що залишитись міг лише один із нас. Або я з отруєним Юрієм. Або Юрій із застреленим мною. Третього шляху не було.

Ми заскочили у підвал. Аліна одразу зачинила замок зсередини - нам не потрібні неочікувані гості. Полиці з овочами, консервами та спеціями оточили мене як візантійська армія. Їхні яскраві упаковки цілились у мене наче списи катафрактаріїв. Я повинен здолати їх, щоб створити щось по-справжньому унікальне.

Василій присів на коробок та помітив у настінному дзеркальці, що його укладка розплелася. Гучно засопів. Дратівливість охопила його.

- Ой, - посміхнулась Аліна, - схоже, зачіска Василія Порновича зіпсувалась.

- Порновича?! - здійнялись мої брови.

- Не питай, - махнув рукою Василій. - Мій батько був божевільним. Я проклинаю його все життя.

Потім він витягнув з кишені об'ємний камінець гудрону, дістав запальничку, клацнув та почав палити його вогнем. Збирався розплавити. Чорна маса розповзалась по його долоні. Гудрон кипів та шкварчав в оточенні гарячого струменя.

- Бріолін закінчився, - зітхнув Василій і почав наносити на волосся смолянисту плавлену нафту.

Це був його спосіб відчути контроль над положенням. У мене такого простого методу не було. Лише готування складної багатокомпонентної страви вселяло мені спокій. Саме зараз і потрібно було цим зайнятись.

Моя голова носилась з боку в бік, шукаючи необхідні продукти. Сири, броколі, зміїне м'ясо, перці, гриби, розсоли - дуже добре, але щось не так. Попри тисячі доступних інгредієнтів, чогось не вистачало. Чогось дуже-дуже важливого.

І от я обернув голову в куток. В те саме місце, де спочивав вкритий павутинням скелет Хуліо. Сумнівів не було - він і є той самий ключовий інгредієнт. Я сміливо рушив уперед. Гарячий пар виривався з моїх ніздрів. Хуліо, твоя робота ще не закінчилась!

Підійшовши до нього, я присів на одне коліно та відірвав стегнову кістку. Густе павутиння потяглось за нею.

- Стан хороший, - оцінив я. - З нього вийде наваристий бульйон.

- Як він ще не зіпсувався? - спитала Аліна.

- Тут сухе повітря, не жарко, і не холодно. Хуліо наче спеціально тут помер.

- Ну... взагалі-то, його сюди приволок Люксо.

- Значить, він зіграв нам на руку.

Я підготував казан на сто літрів, закинув туди всього Хуліо і закип'ятив воду. Додав двісті грам чорного перцю та півкіло солі. Аромат навару одразу заполонив підвал. Не вистачало зелені. Додав кропу, щавлю та шпинату.

- Боже... - схопився за голову Василій. - Я сам готовий це з'їсти!

- Ні, - суворо сказав я, - ця страва завале тебе швидше, ніж куля у скроню.

- Вона що, вже отруйна? - обперлась об моє плече Аліна.

- Ще ні, але я обговорюю саме готовий результат.

Поки бульон наварювався, другу частину потрібно робити окремо. Мені необхідна кремова маса, яка переб'є сухість кісток Хуліо і додасть йому поживності - без заправки супу не вийде. Я засунув у м'ясорубку півкіло сушених горобців та півкіло свинячого сала з часником. Шнек скрипів, змішуючи пташине пір'я з жиром. Врешті-решт, я перемолов усе це до стану бежевої емульсії.

Далі вивалив цей крем у дволітрову чашу та встромив у нього в'ялені курячі печінки. Їм треба пропитатись і розм'якнути. Печінкові волокна й так дуже ніжні, але я хотів дати їм ще більш легку текстуру. Проте не треба забувати і про контрапункт! Полив зверху усе це коньяком та пальмовою олією. Заправка до бульону готова!

Невеличкими порціями я закидав крем у паруючий бульйон з кістками свого колеги. У цю мить я не знущався над ним, а робив із нього шедевр. Хай на тому світі він сприймає це як професійну солідарність. Коли желатинова рідина засмоктала всю заправку, я вимкнув вогонь на плиті. Суп "У вічну путь" був завершений. Прекрасно... у Юрія не буде жодного шансу пережити цю насолоду.

- Ого... - схрестила руки Аліна, - ніколи б не подумала, що отрута може настільки приємно пахнути.

- Я ж казав, - кивнув Василій, - це проклятий геній. Я готовий сам залізти у цей казан і зваритись заради нього.

Можливо, у мене більше не буде іншої можливості. Я повинен сказати їй усе. Мені треба... мені треба зізнатись! Аліна стояла у мене за спиною і моє серце перестало битись, наче воно вже приготоване. Вона замаринувала його у ряжанці з цукром та запекла у глазурі.

- Аліно... - обернувся я, - мені треба тобі дещо сказати. Часу обмаль.

- Ой, - посмішка зникла з її обличчя, вона із м'яким очікуванням дивилась на мене, - Що ти хочеш сказати?

- Я тебе...

У цю мить двері загриміли. Наші голови миттєво повернулись до них. Це був Люксо. Він знайшов нас і намагався пробитись всередину. Стрибав плечем на двері, намагаючись знести їх з навісів. З кожним наступним ударом, я відчував, що мирно ми звідси не вийдемо.