Розділ 7

Після розмови з Аліною я заснув швидко. Велика жирність бутербродів, підстрибнув інсулін, мене майже одразу розморило. І от я знову на столі, але цього разу настрій був набагато краще. Аліна вселила мені віру в те, що я все роблю правильно. Я не можу її розчарувати. Нікого не можу.

Цього разу потрібно приготувати себе по-особливому. Хочеться чогось пікантного. Я розпоров собі живіт, відділив сальник від кишківника - це буде основа, але потрібна підготовка інгредієнтів. Нагрів паром рис до температури вісімдесят три з половиною градусів, нарізав брюссельську капусту і розлив зверху аджику.

Смак повинен бути гіркуватим, але не сильно, десь на фоні. Насипав двадцять грам солі - це буде основний смаковий контур, хребет, до якого кріпитимуться інші відтінки. Паралельно прочистив кишку, але не надто ретельно, бо мені необхідна внутрішня мікрофлора. Бактерії додадуть дріжджевої ваги.

Всі інгредієнти готові. Я розім'яв руки і почав засовувати в кишки: рис, капусту і сирі курячі грудки. Цей дикий тваринний аромат змушував мене тремтіти, я боявся його, боявся його досконалості. Він був надто прямий, грубий, але в цьому і була його сила. Поливши оболонку вином, я відклав страву на стіл - готово. Бездоганні голубці, я довів цей рецепт до максимуму і його більше неможливо покращити. Шкода, що цієї страви не існує в реальності.

З цією думкою я і прокинувся, але одразу стало якось важко. В грудях щось дуже тиснуло, лоб був вкритий холодним потом. Невже мене так налякала моя страва? Що взагалі роблять мої руки? Це жахіття! Мені потрібно бути дуже обережним зі своїми здібностями. Це вже не кухня, я втрачаю владу над власною могутністю.

Весь ранок мене морозило. З одного боку, я був радий, що зможу подарувати Юрію те, чого він так бажає, але з іншого... дуже ніяково від того, чим за все це доведеться платити.

Наталія не відпускала мене. Вона боялась, що я передам отруйний делікатес таємно, через ресторан, або навіть просто на вулиці. Їй довелось заточити мене в будинку, подавити мою волю, щоб я фізично не міг годувати. Але це не може продовжуватись вічно. Це злочин, який неможливо довго приховувати. У ресторані знали про моє зникнення, можливо вони навіть шукають мене. Поліція може завітати до Юрія у будь яку мить. Я повинен нагодувати його до цього, чого б це мені не коштувало!

Люксо завжди був поруч. Він стискав мої сідниці все сильніше, щойно я відвертався від нього. Я не міг ніяк вирватись з його рук. З його штанів постійно випирав пістолет... а може й не тільки пістолет.

- Навіть не думай щось вичудити, - сказав Люксо.

- Я і не збирався, - мої руки інстинктивно піднялись.

- Не бійся мене. Я буваю жорсткуватим, але роблю це справедливо.

Що мені вигадати, щоб від нього позбавитись? Бійку розпалювати я точно не буду - не впораюсь. Я взагалі ніколи нікого не бив за все своє життя. На щастя, доля сама підкинула мені невеличку можливість. Я не міг в це повірити.

- А знаєш, я хочу зганяти в душ, - сказав він. - Сам, хочу нормально намилити гусака.

- В душ і без мене? - мої очі розширились.

- Ага, мені треба зібратись з думками. Ти тут все одно будеш зачинений.

Люксо поцілував мене в щоку і вийшов, навісивши зовні замок. І от я сам, вперше за довгий час. Наче пірнув головою у крижану воду - дуже різкий контраст. Не витрачаючи і секунди, я кинувся обмацувати все навколо. Хотів знайти хоч щось, що допоможе мені вибратись із заточення.

В кутку завалялись три пустих пачки вінстона і порвана шкарпетка з Вінні Пухом. Одне сміття. Тут немає нічого корисного. Я опустився під ліжко і ледь не подавився слиною. Надувна гумова лялька дивилась на мене обличчям Джона Траволти. Смаки Люксо не припиняли мене вражати, але це також мені нічого не давало.

В дверцята тихенько постукали. Моя голова машинально обернулась.

- Аліна? - запитав я.

По той бік почувся сухуватий кашель.

- Ні, це я, Василій.

Точно! Він же повинен був зазирнути у "Roosters vs Cocks". Я відштовхнувся від підлоги і кинувся до дверей. Без нього і Аліни я б тут точно пропав. Віконце заскрипіло і відкрилось. На щоках Василія червоніли тоненькі ниточки свіжих порізів. Видно, голився наспіх.

- Як ви тут, Валеріє Степановичу? - спитав він.

- Зі мною все нормально. Я переймаюсь через ресторан.

Василій насупився. Його очі виглядали сумними, але без відчаю. Якийсь це був добрий смуток.

- Вони переймаються через вас також, написали заяву в поліцію, тимчасово закрились. Адміністратор каже, що ніхто не буде працювати без вас. Я не міг їм сказати, де ви і що з вами. Такі правила.

Я витер долонею мокре лице. Дивна тягнуча слабкість оповила мене. Ноги стали поролоновими.

- Мені потрібно якомога скоріше нагодувати Юрія, - сказав твердо я.

Брови Василія піднялись, коли він згадав ще одну важливу деталь.

- До речі, там якась Лія дуже наполегливо вас розшукує. Кажуть, вона покинула ресторан в той же день, як ви зникли.

Лія! Який жах. Ситуація дуже ускладнювалась.

- О ні... вона дуже небезпечна людина, - мій голос затремтів. - Я боюсь, щоб вона не наробила нічого непоправного.

- Тоді нам справді дуже потрібно нагодувати Юрія, не втрачаючи жодного дня.

Я притулився плечем до дверей. Безпорадний, слабкий, мене позбавили сили. Я танув у себе на очах і, здавалось, ніщо не могло допомогти. Поки Люксо порався зі своїм "гусаком", я точно знав, що він обов'язково повернеться. Мене затиснуло в лещатах. Голова паморочилась так, наче мозок розмішали в блендері, закинувши всередину крупнозернистий цукор.

- Я витягну вас звідси, - сказав Василій. - Я допоможу вам.

- Але як?! Люксо буквально тримає мене за сідниці круглу добу.

- Він мій друг і я не можу завдати йому шкоди... Потрібно якось його відволікти, чи я не знаю, - він почухав лоба. - Не можу нічого вигадати.

І тут мене наче виделкою прокололо. Люксо можна легко перемогти через його шлунок. Нюхаючи його терпкий піт я детально вивчив усі його патології. Це буде простою задачею, він не зможе врятуватись від моїх здібностей.