Смак порцеляни

Лялька — це предмет, створений у подобі людини (іноді тварини), який використовується переважно як іграшка для дітей, як художній або театральний макет, а також у ритуальних чи символічних цілях. У переносному значенні лялька може позначати безвольну або декоративну людину.

Що ви знаєте про економію? Переступивши поріг «лялькового будинку» з божевільною власницею та намацавши в кишені улюблених брюк дірку, я зрозумів, що нічого не знаю ні про економію, ні про божевілля.

[Кафе біля міського парку, червневий ранок суботи]

• То чим ви займаєтесь ? – напав я на незнайомця, що порушив моє рандеву із вивернутими думками.

Поки я смакував жасминовий чай та колупав порцелянову блакитну цукорницю, щоб знайти рішення своїх життєвих проблем – доля вирішила мені підкинути картку «шанс».

• Я ріелтор –  чітко відрубав усміхнений, чорнявий хлопчина із міцним рукостисканням.
• Зрозуміло.

Досі думаю, чому в той день він обрав саме мене, як він відчув, що потребую допомоги? Ніякі банальні пояснення, пов’язані із уважністю до деталей та емпатією, мені ніколи не давали відповіді на закономірності певних життєвих подій.

• Незвичайний.
• Хм… і чим саме ваша діяльність відрізняється від інших ріелторів.
• Зазвичай мої клієнти мають специфічні вподобання.
• Он як.
• Їх цікавлять будинки з історіями –  відрізав парубок, щоб я не встиг подумати про якісь непристойності.

Пізно, я вже подумав:

• Ну, знаєте, немає тут нічого особливого. Та і взагалі з чого ви взяли, що я потребую ваших послуг?
• Часто люди п’ють чай з двома валізами у ніг?

Хотів би сказати, що я звичайний турист і втерти б йому нахабного носа, якби не спонтанне вчорашнє виселення з бетонної коробки, яку я називав домом.

• Дивовижний збіг обставин… Мені потрібно десь оселитись на кілька тижнів… – схоже я у відчаї глибше, ніж себе аналізував – чекайте, звідки мені дійсно знати, що ви ріелтор, а не якийсь маніяк з особливими вподобаннями?
• Мене звати Олег Швець  –  із спритністю фокусника ріелтор  вийняв з кишені піджака візитку – там є сайт нашої контори, все офіційно та без переплат.
• Вам точно мають дати премію за пошук клієнтів, пане Олег.
• Перекажу начальству. То що вас цікавить, пане…
• Ігор –  представився я.

Така захоплива розмова, що я досі не ризикував називати імені.

• Що ви мали на увазі, коли казали будинки з історією?
• Нічого особливого – він постукав по столику, мов розім’яв пальці перед піаніно.

Я зрозумів –  зараз заливатиме маячню, якої я ще ніколи і не чув.

• Лише місця вбивств, самогубств, квартири з привидами, божевільними сусідами та всі інші можливі категорії, де не кожен міг би жити без зайвих думок – він говорив це з таким задоволенням.
• Звучить як маячня. 

Який сенс розповідати людям правду? Коли хочеш щось продати, навряд доцільно говорити, що тут сконав на дивані дід.

• Не сперечаюсь. Але не уявляєте, який попит насправді у багатьох людей до таких місцин. Особливо у всіляких екстрасенсів, спіритистів та інших любителів торкнутись потойбіча.
• Я схожий на любителя бубнів та амулетів? Мені б було шкода займатись такою дурницею.
• Ні, зовсім ні. Ви людина охайна, одразу видно, естет. Подібну екзотику боронь боже і пропонувати. Дешеві апартаменти із скромними умовами точно не для вас.

Засранець. Але ж який клієнтоорієнтований.

• Гаразд, а якщо я чисто теоретично захочу обрати собі таке гніздечко, то у вас є каталог?
• Звісно є, я ж не шарлатан якийсь. Все прозоро та бюрократично.
• То коли, куди і як? – не очікував, що наша розмова зайде до рішучих дій. 
• Приходьте до мене сьогодні увечері в офіс, і я допоможу вам підібрати бажаний куточок.
• Не хотілось би тягнути до вечора…
• Розумію, але маю ще термінову справу, а вам все ж треба добре подумати, чи дійсно хочете в усе це вляпатись.
• Вляпатись ?
• Так, ви пролили чай на скатертину, шкода буде, якщо забрудниться ваша сорочка.
• Дякую. Не помітив.

Поки серветкою витирав стіл, Олег чкурнув поміж столиків у своїх ділових справах, зникнувши у натовпі.

[Офіс ріелтора, вечір суботи]

Офіс ріелтора нагадував гробівець з паперу й пилу: тісний простір, шафи, що скрипіли від перенасичення макулатури, і в’язкий запах кави з домішкою тютюну, котрий в’ївся в стіни так, ніби вони вже мали рак легенів. Лампа над головою погойдувалась від найменшого руху повітря, колихаючи світловий потік, мов мріяла стати диско кулею.

Ріелтор дістав із труни шафи кілька папок і прокашлявся:

• Я підібрав три варіанти, які можуть вас зацікавити. Перша квартира знаходиться у центрі. Поблизу шикарний парк, площа навіть є театр – Олег жваво жестикулював кожне слово, ніби хотів потрапити під ритм вищезгаданої лампи.

Відчув запаморочення.

• І що не так з квартирою?
• Декілька років тому там сталося самогубство. Хлопчина двадцяти років вистрелив собі в обличчя з мисливської рушниці. Шматки його мозку з частиною шпалер віддерли, але люди, які намагались там жити, опісля інциденту, кажуть, що і досі відчували запах хлору та сирого м’яса на кухні.
• На кухні ?
• Так, саме там.
• Дивне місце для самогубства. Чому не на дивані?
• Пане, Ігорю, я свічку не тримав. Мабуть, щоб не забруднити... А ви де б робили самогубство? – він з усмішкою глянув на мене.

Шкіра на руках напружилась. На мить уявив цей натюрморт із власних нутрощів і стало не по собі.

• Я би точно не обрав би рушницю. Що там далі ?

Ріелтор взяв іншу папку.

• Другий варіант — біля цвинтаря.

• Ви відразу з козирів?
• Саме так.  Ціна приваблива, тиша гарантована. Сусіди… – не турбують.