Глава 15 Солодке маскування та пильний погляд

Наступного дня в школі Чонхо поводився як зазвичай. Він не хотів, щоб Йосанг помітив бодай найменшу зміну в його поведінці чи, не дай Боже, відчув дискомфорт. Проте тепер кожен жест «Зайчика» набував для Чонхо нового значення.
​Коли Йосанг здригався від занадто різкого звуку в коридорі, коли на мить замислювався, дивлячись у вікно, або коли надто міцно стискав лямку рюкзака — Чонхо все помічав. Він пильно спостерігав за хлопцем, намагаючись крізь його сонячну усмішку розгледіти тіні минулого. Що могло змусити таку світлу людину зіткнутися з поліцією? Хто завдав йому такого болю в Пусані, що родині довелося тікати? Відповіді на ці питання ховалися глибоко за милими жартами Йосанга.
​
​Після уроків, замість звичного корта, вони вирішили прогулятися до нової невеликої пекарні, що відкрилася неподалік від школи. Там завжди пахло свіжим хлібом, корицею та карамеллю.
​Йосанг довго вивчав вітрину, і його очі засяяли, коли він побачив сьогоднішній ексклюзив. За хвилину на їхньому столику вже стояла красива скляна піала: соковита, свіжа полуниця, щедро полита теплим молочним шоколадом, який апетитно застигав на ягодах.
​Йосанг узяв шпажку, занурив першу полуницю в шоколад і відправив до рота. Проте, жуючи, він раптом зупинився. Його карі очі уважно подивилися на Чонхо, який сидів навпроти, підперевши підборіддя рукою, і просто гіпнотизував його поглядом.
​— Чонхо-я, — Йосанг трохи нахилив голову набік, і його Textured Two Block cut м'яко розсипався по лобі. — Ти якийсь дивний сьогодні. Щось сталося? В залі перетренувався, чи тато знову завалив економікою?
​Чонхо ледь помітно здригнувся, повертаючись до реальності. Він м'яко посміхнувся, намагаючись розвіяти будь-які підозри.
— Ні, нічого. Все добре, їж.
​Йосанг недовірливо примружився, але полунична спокуса була сильнішою за детективні нахили. Він занурив наступну ягоду в шоколад, але цього разу простягнув її в бік Чонхо.
— А ти? Хіба нічого не будеш? Тут дуже смачно, чесно. Спробуй хоча б одну.
​Чонхо подивився на полуницю, потім на очі Йосанга, в яких світилася чиста, дитяча турбота. Усередині в нього все перевернулося від ніжності. Цей хлопець, попри все, що йому довелося пережити, залишався таким щирим.
​— Я вже ситий, коли бачу, як тобі смачно, — тихо, але дуже тепло відповів Чонхо.
​Йосанг від несподіванки замружився, а його щоки миттєво зрадницьки порожевіли, стаючи під колір стиглої ягоди. Він швидко повернув шпажку до себе і поспіхом з'їв полуницю, намагаючись сховати збентеження за жуванням.
​— С-слів у дорамах наслухався? — пробурмотів «Зайчик», опустивши погляд на тарілку, але його серце в цей момент калатало так сильно, що, здавалося, Чонхо міг почути його через столик.
​Чонхо лише тихо засміявся, продовжуючи милуватися ним. Він дав собі слово: що б не сталося в минулому Йосанга, тепер, тут, в Ульсані, він зробить усе, щоб цей солодкий смак життя ніколи більше не ставав для нього гірким.