Глава 6 Порожнє місце біля вікна

Ранок у школі «Дончхон» видався не таким яскравим, як зазвичай. Можливо, справа була в хмарах, що затягнули небо над Ульсаном, а можливо — у порожньому місці в другому ряду.
Чонхо стояв біля вікна в коридорі, коли до нього підбіг Уйон, ледь стримуючи хитра усмішку.
— Привіт, братан! Слухай, я маю дещо розповісти. Тобі точно буде цікаво.
— Ні, — відрізав Чонхо, навіть не повернувшись.
— Це стосується Йосанга, — спокійно додав Уйон.
Чонхо на мить завмер. Його погляд став гострішим, а байдужість наче вітром здуло.
— Говори.
— Ого, яка швидка зміна курсу! — засміявся Уйон. — Мій знайомий Дайон, кращий друг нашого «Зайчика», вчора влаштував мені справжній допит. Питав, що ти любиш, що їси, які напої п’єш. Я не збирався нічого казати, але він такий наполегливий... Коротше, я виклав усе: про бібімбап, самгьопсаль і твою любов до протеїнових батончиків. Схоже, Йосанг готує серйозний наступ.
В цей момент до них підійшла Чеюн. Вона поправила волосся і поглянула на Чонхо поглядом, у якому читалося значно більше, ніж просто дружня прихильність. Вона ловила кожне його слово, кожен рух, намагаючись знайти хоч малий знак взаємності.
— Про що ви говорите так секретно? — запитала вона, солодкувато посміхаючись.
— Про «зайчика», — коротко відповів Уйон, кивнувши на клас.
Чеюн ледь помітно насупилася. Їй не подобалося, що увага хлопців зосереджена на комусь іншому, особливо на цьому милому тенісисті, який крутився біля Чонхо останні дні.
Погана новина
Вони зайшли до класу якраз тоді, коли у дверях з'явився Дайон. Він виглядав стривоженим і, на диво, був один.
Уйон, який не міг всидіти на місці, штовхнув Чонхо ліктем:
— О, дивись, Дайон! А де Йосанг? Спитати?
— Ні, — холодно кивнув Чонхо, хоча його власні очі вже шукали рожеву маківку Йосанга по всьому класу.
— Та ладно тобі, мені ж цікаво, — Уйон не послухався і підняв руку. — Ей, Дайоне! Привіт! де Йосанг?
Дайон зупинився і важко зітхнув. Його погляд випадково перетнувся з поглядом Чонхо, і йому здалося, що в очах новачка промайнула тінь тривоги.
— Привіт. Йосанг... він не прийде. Вчора вдома невдало послизнувся в душі. Пошкодив кісточку на нозі, ще й головою трохи вдарився. Лікар сказав кілька днів бути вдома, а може й більше. Йому зараз важко ходити.
Чонхо міцніше стиснув лямку рюкзака. Слова про «головою вдарився» і «кісточку» відгукнулися в ньому глухим болем.
Несподіване рішення
Весь перший урок Чонхо не міг зосередитися. Він дивився на порожню парту Йосанга. Там не було пляшки полуничного молока. Не було чути його тихого сміху чи обговорення нових кросівок з Дайоном.
Клас здавався мертвим.
Чеюн кілька разів намагалася заговорити з ним, запитуючи про домашнє завдання, але Чонхо відповідав лише коротким «не знаю».
Коли пролунав дзвінок на перерву, Чонхо різко встав і підійшов до Дайона. Уйон і Чеюн здивовано перезирнулися.
— Дай мені його адресу, — тихо, але впевнено сказав Чонхо.
— Що? — Дайон кліпнув очима. — Адресу Йосанга? Навіщо?
— Я... мені потрібно передати йому конспекти, — Чонхо знайшов перше-ліпше виправдання, хоча всі знали, що він сам ледве встигає їх записувати.
Дайон уважно подивився на Чонхо. Він бачив, як той стискає кулаки.
— Добре, — Дайон дістав клаптик паперу і швидко написав адресу.
Чонхо кивнув і, не чекаючи наступного уроку, просто закинув рюкзак на плече і вийшов з класу. Йому було все одно на прогул.
«Ти завжди був таким незграбою, Йосанг-а», — думав він, майже біжачи до виходу зі школи. — «Навіть через стільки років за тобою треба наглядати».
Чонхо зупинився біля найближчого супермаркету. Він зайшов усередину і, не вагаючись, попрямував до полиці з напоями. Через хвилину в його кошику лежало шість пакунків  полуничного молока.