Глава 11. Сповідь графині

Глава 11. Сповідь графині

У будинку біля озера панувала незвична тиша. Осінній вітер стукав у вікна, а сіре небо відбивалося в темній воді, роблячи вечір похмурим і тривожним.

Графиня Гелена Орловська сиділа нерухомо, стискаючи в руках лист Софії Левицької. Її пальці тремтіли так, ніби пожовклий папір обпікав шкіру.

Андрій стояв навпроти, не зводячи з матері очей.

— Мамо, я маю право знати правду.

Графиня повільно підвела погляд. У її очах було стільки болю, що Андрій уперше відчув: ця історія ранила не лише Левицьких.

— Ти дуже схожий на Владислава, — тихо промовила вона. — Саме тому я боялася цього дня.

Вона запросила сина сісти й кілька хвилин мовчала, збираючись із силами.

— Владислав був молодшим братом твого батька. Він був добрим, запальним і надто сміливим для нашої родини. Коли він закохався в Софію Левицьку, між їхніми родинами вже давно існувала ворожнеча через землі біля Рудок.

— Але чому про це всі мовчали?

Графиня важко зітхнула.

— Тому що після його смерті твій дід поклявся стерти цю історію з пам'яті роду Орловських. Він вважав, що саме кохання Владислава стало причиною трагедії.

Андрій стиснув підлокітники крісла.

— То пожежа була випадковістю?

Гелена довго мовчала.

— Офіційно — так. Але я ніколи в це не вірила.

Вона підвелася й підійшла до невеликого секретера. З нижньої шухляди графиня дістала старий срібний медальйон. Усередині був портрет молодого Владислава.

— За кілька днів до пожежі він приходив до мене. Сказав, що знайшов документи, які могли довести: частина земель справді належала Левицьким. Він хотів повернути їх Софії після весілля, щоб покласти край ворожнечі між родинами.

Андрій здивовано підвів очі.

— Тобто Владислав збирався відмовитися від спадку?

— Так. Але про це дізнався твій дід. Між ними сталася страшна сварка. А наступної ночі маєток загорівся.

У кімнаті стало холодно, хоча в каміні ще жеврів вогонь.

— Ви думаєте, дід міг бути причетний до пожежі? — тихо запитав Андрій.

Графиня заплющила очі.

— Я не маю доказів. І все життя молилася, щоб це було неправдою. Але після трагедії документи зникли, а твій дід заборонив навіть вимовляти ім'я Софії Левицької.

Андрій відчув, як у грудях стискається серце. Він приїхав сюди за відповідями, але натомість отримав ще більше запитань.

— Марія знає про це лише частину, — сказав він. — Її мати боїться, що наша історія закінчиться так само.

Графиня уважно подивилася на сина.

— Ти справді кохаєш цю дівчину?

— Більше за власний спокій.

На вустах Гелени з'явилася сумна усмішка.

— Тоді доля жорстоко пожартувала з нас. Історія ніби вирішила повторитися через нове покоління.

Вона підійшла до вікна, за яким шуміло темне озеро.

— Я не стану забороняти тобі бачитися з Марією. Але ти повинен бути обережним. Якщо граф Жевуський дізнається про старі документи, він може використати їх проти обох родин.

— Ви його знаєте?

Графиня різко обернулася.

— Надто добре. Його батько був адвокатом у справі про спадок після смерті Владислава. Саме тому Жевуські можуть знати більше, ніж здається.

Ця новина вразила Андрія сильніше за все почуте раніше.

— Тепер я розумію, чому він так наполегливо домагається Марії.

— Можливо, справа не лише в ній, — тихо сказала графиня. — Якщо він отримає шлюб із Левицькою, то матиме вплив і на землі, навколо яких колись точилася суперечка.

Андрій повільно підвівся.

— Я не дозволю йому використати Марію як частину старої гри.

Гелена підійшла до сина й обережно торкнулася його руки.

— Тоді тобі доведеться знайти правду до кінця. У старому архіві має бути ще одна скриня з документами твого діда. Я ніколи не наважувалася її відкрити.

Вона дістала з кишені маленький бронзовий ключ.

— Візьми. Якщо там залишилося бодай щось із тих паперів, це може змінити долю і Орловських, і Левицьких.

Андрій міцно стиснув ключ у долоні.

За вікном раптом блиснула блискавка, а над озером прокотився глухий гуркіт грому. Осіння буря нарешті дісталася маєтку.

І Андрій відчув, що справжня буря лише починається — не над озером, а в історії їхніх родин і в його коханні до Марії Левицької.