Коли тіло Графа привезли додому, весь край завмер у сумі та мовчанні. Його зустрічали як героя — того, хто віддав усе за свободу і мир.
Аліса стояла поруч, тримаючи в руках його улюблену річ — старий блокнот, в якому він писав свої думки і мріяв про майбутнє. Її серце билося важко, але вона знала — це прощання не кінець.
На цвинтарі зібралися рідні, друзі, побратими. Лунали слова скорботи і вдячності. Священик благословив тіло, а люди віддавали останню шану тому, хто став символом незламності і любові.
Аліса мовчки плакала, але в її душі горіла незгасна віра — віра в те, що пам’ять про Графа житиме в кожному серці, а його дух надихатиме інших боротися за світле майбутнє.
Це було важке прощання, але й новий початок — початок життя, що трималося на пам’яті, надії і любові.