Попри всі радощі, що наповнювали життя Аліси, війна продовжувала залишатися невід’ємною частиною її думок. Щодня вона молилася за Графа, за всіх, хто боронить їхній дім, і мріяла про той день, коли знову зустрінеться з ним не лише у листах.
Одного вечора, сидячи за письмовим столом, Аліса отримала новий лист від Графа. Його слова були щирими і натхненними:
«Моя дорога, тут, на передовій, я часто думаю про тебе. Ти — моє світло в темряві. Тримайся, моя сила — у твоїх мріях і вірі. Скоро ми знову будемо разом, і я обіцяю, що зроблю все, щоб захистити наш спокій.»
Це послання стало для Аліси підтримкою у важкі моменти. Вона знала — треба триматися, не здаватися і боротися за світле майбутнє.
Разом з Настею вони організовували невеликі зустрічі для підтримки інших студентів, які, як і вони, відчували тягар війни. Ці зустрічі ставали джерелом сили і натхнення.
Аліса все більше усвідомлювала: її історія — це не лише про страхи і втрати, а й про надію, любов і незламність духу.