Пару місяців тому, у світлий день Паски, Аліса разом із бабусею Софією прийшли до церкви. Світло сонця лагідно проникало крізь вітражі, наповнюючи простір теплом і спокоєм.
В церкві було багато людей — кожен прийшов з надією на мир і благословення для своїх рідних, що перебувають далеко на фронті.
Аліса тримала у руках писанку, яку розписувала власноруч. Вона думала про Графа, про тата, про всіх, хто боронить їхню землю.
— Віра — це те, що тримає нас у найтемніші часи, — тихо сказала бабуся, вкладаючи руку на плече онуки.
Під час служби Аліса молилася про мир, про повернення близьких і про світле майбутнє.
Цей день став для неї символом надії — доказом, що навіть у найскладніші моменти можна знайти світло.
Вийшовши з церкви, вона відчула, що готова йти далі, не зважаючи на випробування.