Наступні дні наповнилися невеликими радощами — спільними прогулянками, сміхом і тишею, що нарешті стала їхньою. Граф поступово відновлював сили, а Аліса почала писати нові рядки для своєї книги, надихаючись їхньою історією.
Вони разом планували майбутнє — мріючи про власний будинок, де пахнутиме свіжоспеченим хлібом і квітами з лісу, про подорожі до місць, про які колись мріяли, та про прості моменти, які роблять життя справжнім.
Одного вечора, сидячи на веранді з чашками теплого чаю, Граф сказав:
— Знаєш, ця війна навчила мене цінувати кожну хвилину з тобою. Тепер я розумію, що найважливіше — це любов і родина.
Аліса посміхнулася йому у відповідь:
— І я більше ніколи не дозволю страху розділити нас.
Їхні серця билися в унісон, і попереду була лише світла дорога — дорога, яку вони пройдуть разом.