Поки Граф боровся на передовій, Аліса залишалась у селі, оточена тишею, що іноді ставала важчою за будь-які вибухи.
Кожного дня вона перевіряла пошту, чекаючи на листи від нього. Кожна отримана звістка була мов ковток свіжого повітря серед задушливої невизначеності.
Вночі, коли все навколо замовкало, Аліса сідала біля вікна з чашкою гарячого чаю і згадувала моменти, проведені з Графом — їхні прогулянки лісом, першу фотосесію, пахощі полуниць.
“Він там, далеко, і бореться за наше майбутнє. А я маю триматися, щоб зберегти цей дім, цю надію.”
Іноді серце стискалося від страху, але вона не дозволяла собі впасти у відчай. Вона знала, що її сила — в терпінні і вірі.
І у ці моменти Аліса знаходила сили у листах, що ставали її мостом до Графа — мостом, який жодна війна не зможе зруйнувати.