Розділ 14

Граф біжав по розбитій дорозі, серце билося шалено, а навколо розривалися снаряди й лунали постріли. Його руки міцно стискали зброю, а думки рвалися до Аліси, до тих теплих листів і полуничного смаку, що давали сили.

— Тримайся! — кричав він собі, пробираючись крізь дим і хаос. — Для тебе. Для нас.

Вогонь був всюди — свист куль, вибухи, крики. Та в цій страшній бурі війни Граф відчував, як кохання Аліси було його щитом, що захищав від страху.

З кожним кроком він ставав сильнішим, рішучішим. І навіть коли руки втомлювалися, а тіло просило відпочинку, він не зупинявся.

Бо знав — ця боротьба не лише за землю, а за майбутнє, за світло, яке вони разом створять.

— Я повернуся, — шепотів він між пострілами, — я повернуся до тебе живим.

Під час короткої паузи між боями Граф сховався за руїнами старої будівлі. Дихання було частим, серце — калатало у грудях, але він знайшов мить, щоб відкрити рацію і зв’язатися з товаришами.

— Тут Граф, — промовив голосно, намагаючись бути впевненим, — положення важке, ворог наступає з трьох сторін. Потрібна підмога і швидка евакуація поранених.

— Прийнято, — почув у відповідь голос командира, — тримайся, допомога на шляху.

Граф затулив рацію рукою і на мить закрив очі, відчуваючи, як знову до нього повертається сила.

В його голові крутилися думки про Алісу:

— Вона чекає... Вона вірить... Я повинен жити, щоб повернутися.

Знову піднявшись, він крикнув у рацію:

— Вогонь відкрити по координатах 45-32-19! Захищайте позиції! Ми тримаємося!

Крики, постріли, вибухи — все зливалося в одне ціле, але Граф знав, що навіть у найтемнішу годину його голос — це голос надії, голос боротьби.