Далеко на передовій, під холодним небом і шумом війни, Граф отримав довгоочікувану посилку. Він обережно розпаковував її, відчуваючи, як кожен предмет несе тепло рідної домівки.
Лист Аліси він читав кілька разів підряд, відчуваючи, як її слова зцілюють душу.
— Полуничний смак літа і любові... — прошепотів він, стискаючи лист у руці. — Ти зігріваєш мене, навіть коли я далеко.
Квіти, що прийшли разом із листом, він поклав біля свого фото — маленький символ світла в темні дні.
Граф відчув нові сили, мовби кохання Аліси стало його бронею, що захищає від усіх бур.
— Я повернуся до тебе, — пообіцяв він сам собі, — бо наш зв’язок сильніший за будь-які війни.
І навіть серед війни, в шумі і суєті, він ніс у серці ту крихту дому — ту крихту світла, що дала йому надію.