Після від’їзду Графа дні стали тягнутися довго і болісно. Аліса брала на себе все більше відповідальності: допомагала пораненим, організовувала волонтерські збори, підтримувала сусідів.
Кожна новина з фронту хвилювала, але вона навчилася знаходити сили в маленьких радощах — у усмішках дітей, у спільних вечорах із бабусею, у спогадах про ті світлі моменти з Графом.
Іноді, коли все здавалося занадто важким, вона виходила на подвір’я, тримаючи у руках букет ромашок — символ їхньої надії і зв’язку, який ніхто не зможе розірвати.