Ранок розпочався з важких, але необхідних справ. Граф готувався до відправлення — одягав форму, перевіряв спорядження, намагався залишатися спокійним, хоча в його очах палала внутрішня тривога.
Аліса допомагала бабусі збирати теплі речі, ліки та харчі для тих, хто залишився вдома. Вона знала, що її підтримка зараз — не менш важлива, ніж мужність на фронті.
Перед виходом Граф підійшов до Аліси. Вони довго дивилися одне одному в очі, намагаючись сказати все без слів.
— Я обіцяю повернутися, — прошепотів він, тримаючи її руки у своїх.
— Я чекатиму, — відповіла Аліса, зібравши всю силу, щоб стримати сльози.
Прощання було коротким, але сповненим глибоких почуттів і обіцянок.