Розділ 7

Поверталися вони додому мовчки, кожен заглиблений у свої думки. Ліс відходив позаду, але відчуття, ніби щось змінилося назавжди, не полишало їх.

Аліса тримала в руках лист прабабусі, відчуваючи, як слово за словом у ньому звучать не лише спогади, а й заклик до дії.

— Ми не можемо залишити це забутим, — сказала вона нарешті, — це наша історія, і ми повинні її берегти.

Граф кивнув.

— І розповісти світу. Тільки так ця спадщина житиме.

Коли вони увійшли в село, помітили, що атмосфера змінилася: люди були стривожені, говорили про нові труднощі, що насуваються.

— Війна, — тихо промовила бабуся, зустрічаючи їх біля хати. — Нам усім доведеться триматися разом.

Аліса глибоко вдихнула.

— Разом ми сильніші, — відповіла вона, дивлячись на Графа.

Вони знали: попереду — не лише випробування, а й нові надії, нові мрії, і головне — разом вони здатні все подолати.

Повернувшись додому, Аліса відчула, як навколишній світ ніби став тяжчим — не лише через важкі розмови односельців, а й через тиху тривогу, що заполонила кожен куточок.

Вона зустрілася з бабусею Софією на ґанку. Та, глянувши в її очі, мовчки простягла їй невеликий запечатаний конверт.

— Це лист від старих друзів нашої сім’ї, — пояснила бабуся. — Вони просять допомоги. Війна близько, і нам потрібна підтримка.

Аліса відчула, як у грудях розгоряється вогонь — не страх, а бажання боротися, захищати, любити.

Граф підійшов до неї, взяв руку і прошепотів:

— Ми не одні. І ця історія — наша сила.

Вони вирішили організувати допомогу для села — збирати їжу, ліки, інформацію. Разом вони стали центром підтримки, об’єднуючи людей, які боялися, але не здавалися.

Кожен вечір, коли темрява накривала небеса, Аліса і Граф сиділи поруч, обмінюючись думками і планами, обіцяючи один одному не відступати.

Їхня історія тільки починалася — історія двох сердець, що знайшли одне одного посеред бурі, щоб разом нести світло.