Розділ 3

— Можливо, — сказав Граф із легкою усмішкою, — зробимо полуничну фотосесію? Тут навколо стільки кольорів, а ти — наче сама ягідка.

Аліса зашарілася, але погодилася. Вона пішла до кімнати і повернулася в легкому платті, розшитому маленькими червоними полуничками, що неначе світилися на сонці.

В саду, серед стиглих ягід і зелені, вона сіла на м’яку траву, ніжно тримаючи кошик з ягодами. Сонячне світло гралося на її волоссі, а погляд залишався трохи задумливим.

Граф повільно натискав на кнопку фотоапарата, ловлячи кожен момент — щиру посмішку, легкий вітерець, що розвіває пасма, і ту тендітну красу, що живе в простих речах.

— Ти — справжня муза цього літа, — прошепотів він, опускаючи камеру.

Їхні очі зустрілися, і в повітрі повисла невимовна ніжність.

Полуничний день став початком історії, яку ще належало написати.

Після першої серії кадрів Граф запропонував сісти під старим яблуневим деревом, щоб показати Алісі зроблені фотографії.

Він відкрив камеру і, перелистуючи знімки, зупинився на одному — там була вона, у сукні з полуничним принтом, з легким вітром, що грайливо піднімав волосся.

— Ось дивись, — сказав він, — це не просто фото. Це — момент, який ми створили разом. Твоя усмішка, світло, що грає на твоїх очах, і ця тиша навколо — все це робить кадр живим.

Аліса нахилилася ближче, її серце забилося частіше. Вона побачила себе такою, якою рідко відчувала — справжньою, легкою, яскравою.

— Ти справді бачиш мене, — тихо сказала вона. — Не просто як дівчину, що прийшла в село, а як когось, хто живе тут, дихає цим повітрям.

Граф усміхнувся, і в його погляді з’явилася теплота.

— Кожен кадр — це історія. І я хочу, щоб ти стала її героїнею.

Вони сиділи так ще довго, мовчки ділячись моментом, де слова були зайвими.

Кухня бабусиної хати була наповнена затишком і запахами минулого — старі шафи, вицвілі фіранки і тріщинки на дерев’яній підлозі. На столі лежали свіжі ягоди, борошно, масло і старенький записник із рецептом.

— Готовий спробувати себе в ролі кондитера? — усміхнулася Аліса, знімаючи плаття й зав’язуючи волосся в хвіст.

— З тобою будь-яка роль мені до снаги, — відповів Граф, стаючи поруч.

Вона передала йому миску з борошном. Його руки були теплі, і коли він ніжно торкнувся її пальців, серце здригнулося.

— Спочатку масло, — навчала Аліса, — потім швидко розтираємо його з борошном, щоб вийшла крихта.

Вони працювали разом, сміялися, обережно торкалися, передаючи один одному ложки, ділитися крапельками полуничного соку, що випадково капав на стіл.

— Ти помітила, що найкращі рецепти — з любов’ю? — шепотіла вона, відчуваючи, як між ними росте щось більше, ніж просто дружба.

Пиріг відправили в піч. Коли запах почав наповнювати кухню, вони мовчки сиділи поруч, і жодне слово не було зайвим.

Аліса підняла погляд і побачила в очах Графа щось ніжне і справжнє.

— Можливо, це — початок нової історії? — запитала вона.

Він посміхнувся і тихо відповів:

— І я б хотів її писати разом із тобою.

Поки пиріг випікався, у кімнаті розлився теплий золотавий світло свічок, що стояли на підвіконні. Аліса і Граф сиділи поруч за столом, смакуючи чай із м’ятою та легким медовим присмаком.

Вона схилила голову на його плече і тихо сказала:

— Знаєш, я давно не відчувала такого спокою.

Він погладив її волосся і відповів:

— Тут, у цьому маленькому селі, час тече інакше. Можливо, нам треба вчитися жити так само.

Мовчання між ними було наповнене ніжністю і довірою. Вони ділилися не лише чаєм і пирогом, а й частинками душі, що довго були заховані.

Раптом Аліса з усмішкою поглянула на нього:

— Ти не боїшся, що я виявлюся простою дівчиною з маленького села?

Він тримав її руку і відповів:

— Найцінніше — це бути справжнім. І ти — саме така.

Вечір затягнувся розмовами про мрії, страхи і надії. За вікном тихо шелестів листя, а в їхніх серцях розцвітала нова історія.