Вона стояла біля старої криниці, тримаючи в руках фотоапарат, який привезла з міста. Сонце вже почало ховатися за обрієм, а легкий вітер шепотів листям.
Раптом позаду почувся звук кроків — впевнені, розмірені, трохи старовинні.
Вона обернулася і зустріла його погляд. Граф. Високий, з глибокими очима кольору темного янтарю і посмішкою, що приховувала багато таємниць.
— Ваша фотографія здається мені зачарованою, — сказав він тихо, ніби це була перша таємниця, яку він довіряв комусь.
— Мене звати Аліса, — відповіла вона, відчуваючи, як серце починає битись швидше.
— Я — Граф, — промовив він з легким нахилом голови. — І я давно шукав саме цей куточок, де небо здається ближчим, а час — повільнішим.
Їхні погляди з'єдналися, і у світі, який тримав їх обох у полоні, з'явилася перша ниточка, що з’єднала два серця.