6

Надалі жінка намагалася навмисне уникати чоловіка. Вона боялася піддатися спокусі, бо образа та ненависть до Віктора вже давно минули, а от спогади про ті почуття, що колись вирували в серці, Наталя мимоволі зберегла й до сьогодні. Тож несподівана пропозиція Ткачука тепер ятрила жіночу душу великими сумнівами та емоційним сум’яттям. «Можливо, у них би все тоді склалося по-іншому, якби не той її безглуздий жарт, якби вона була терплячішою й не робила з себе "гордячку", а все йому пояснила», — часто думала вчителька, поспішаючи з уроків додому.

Змордована докорами та ваганнями, Наталя Ярославівна виглядала настільки пригніченою і втомленою, що це не могло залишитися непоміченим для її домочадців. Одного разу, коли нікого не було поряд, Тарас поцікавився в дружини:

— Чого така зажурена останнім часом? Це якось пов’язано з поверненням до міста Віктора?

— З чого ти це взяв? — жінка була трохи ошелешена такою проникливістю чоловіка.

— Маєш зараз такий вигляд, як тоді, коли він покинув тебе й поїхав до столиці.

— А ти тоді почав залицятися до мене через жалість? — запитала Наталя в’їдливим тоном.

— Звісно, ні. Я закохався в тебе з першого погляду, ще на твоєму випускному. А остаточно це зрозумів під час нашого авантюрного плавання до Дніпра. Пам’ятаєш той несподіваний буревій, що перевернув наш човен? Тоді я дуже перелякався. Не за себе, звісно, а за тебе. І, забувши про все, кинувся на порятунок, хоча плавати вмів поганенько. А коли ми, мокрі мов хлющ, грілися біля багаття і ти тремтіла чи то від пережитого страху, чи просто від холоду, я раптом зрозумів, що найкращої дівчини мені не знайти в цілому світі.

— Чого ж ти про це ніколи не говорив? — здивуванню жінки не було меж, бо її чоловік, із яким вона прожила стільки років, тільки сьогодні показав свою нову грань.

— Ну, тоді ти була зачарована Віктором, і я не хотів ставати на перешкоді найближчому другові, а потім… Потім наші стосунки почали складатися і без цих сентиментальних розповідей. Та й, сама знаєш, я не майстер на такі речі.

— Який ти дурненький, — тільки й спромоглася промовити Наталя, пригортаючись до свого чоловіка. Від Тараса традиційно повіяло машинною оливою та бензином, але тепер цей запах чомусь видався їй таким близьким та рідним. Він став для неї своєрідним символом домашнього затишку та жіночого щастя.