3

Дзвонити Вікторові та домовлятися про зустріч Наталі Ярославівні не довелося, як, до речі, і йому. Все трапилося саме собою вже найближчої неділі. Жінка прийшла на ранкову літургію до церкви й серед нечисленних прихожан несподівано помітила колишнього коханого. Ткачук стояв біля вівтаря і про щось тихо та жваво розмовляв зі священником Олексієм. Вчительку це неабияк здивувало, адже в її голові якось не вкладалося, що Віктор може бути настільки віруючою людиною. «Невже час настільки кардинально змінив його характер?» — подумалося жінці.

Після літургії вона підійшла до нього й, привітавшись, не стрималася від зауваження: — Не думала, що ти став таким релігійним. — Та яка там релігія, — іронічно хмикнув Віктор. — Просто ваш священник попрохав мене прийти та оглянути його церкву. Я ж архітектор-реставратор, тож він хотів дізнатися моєї професійної думки щодо того, як було б добре провести невеличкий ремонт храму, не шкодячи його старовинній автентичності.

— Он воно як, — вражено промовила Наталя Ярославівна. Як членкиня церковного комітету вона знала, що їхня церква давно вже потребує відновлення, однак те, що отець Олексій вирішив звернутися по консультацію до Віктора, стало для неї повною несподіванкою. — І що ти йому порадив?

— Ну, я все ще не вирішив тут усіх своїх юридичних проблем зі спадщиною, тому погодився допомогти як зможу, — відповів чоловік й, приязно посміхнувшись, вміло змінив тему розмови та змовницьки підморгнув, додавши: — Але годі про справи. Пропоную, якщо ти не надто зайнята в ці хвилини, посидіти в нашій пиріжковій та просто побесідувати про всяку всячину.

Повертатися в ці хвилини додому Наталя Ярославівна вагомих причин не мала. У чоловіка знову виникли якісь проблеми на роботі, а діти ще звечора поїхали в гості до дідуся та бабусі. Тож без найменших вагань вона коротко відповіла:

— Давай.

Знайоме приміщення пиріжкової, терпкий запах кави й духмяний аромат свіжої випічки, якими просочився весь інтер’єр затишного приміщення, столик у кутку, за яким Віктор колись подарував їй стільки солодких поцілунків. Тільки тепер жінка збагнула, чому це місце наче магнітом завше притягувало її до себе. Навіть як заміжня жінка, у потаємних закапелках своєї душі вона зберегла спогади про те феєричне блаженство і задоволення, які колись тут пізнала.

Надкусивши пампух із вишневою начинкою, Наталя Ярославівна удавано-байдужим тоном поцікавилася:

— Значить, ти ще трохи затримаєшся у нас?

— Цікавить, чи хтось буде перейматися моєю тривалою відсутністю? — відразу розгадав нехитрий прийом жінки чоловік. — Та нікому за мною особливо турбуватися. Я розлучений, дружина давно вже живе за кордоном, спільних дітей у нас не було. На роботі взяв безстрокову відпустку за власний рахунок. Остання близька мені людина — мама — не так давно померла. Тож я тепер вільний, мов той перелітний птах. Можу тут залишатися стільки захочу, якщо ти не проженеш.

— А я тут до чого? — розгублено промовила жінка.

— Ми ж в юності були закохані одне в одного, а тепер ти — дружина мого найкращого друга. Можуть виникнути непотрібні проблеми. До речі, я на днях випадково зустрів Тараса, то він доволі прохолодно поспілкувався зі мною. Невже досі тебе ревнує до мене?

— Не говори дурниць, — спалахнула, мов той маків цвіт, Наталя від такої словесної шпички Віктора. — Він адекватний чоловік і не плутає те, що колись було в минулому, зі сьогоденням. Ми — щасливе подружжя, і у нього немає причин мене ревнувати. Якщо сумніваєшся в моїх словах, тоді приходь до нас наступної неділі в гості. В дружньому колі згадаємо наші колишні безрозсудні «звитяги».

— Гаразд, — ні миті не вагаючись, відповів Ткачук.