Глава 12. Зміна

О 05:14 Лев написав:

Я внизу.

Марта відповіла:

Нормальні люди сплять.

Ми знімаємо кіно. Це інший діагноз.

Вона спустилася з рюкзаком, термочашкою й пакетом бутербродів, які мама змусила взяти «на всіх».

Лев побачив пакет.

— Ти принесла їжу?

— Мама.

— Уже люблю твою маму.

— Обережно з формулюваннями.

— Пізно.

Він забрав у неї рюкзак.

Марта не віддала пакет.

— Там двадцять бутербродів.

— Тоді точно продюсерка.

— Я не продюсерка.

— Сьогодні побачимо.

— Не сьогодні.

— Як скажеш.

Вона стукнула його пакетом по плечу.

О 06:03 Рита написала в групу:

ПОНІ ЇДЕ.

Аліна відповіла:

НЕ ПИШИ МЕНІ ЦЬОГО.

Ден:

як звати

Рита:

КАРАМЕЛЬКА

Аліна:

Я СКАСОВУЮ ФІЛЬМ

Марта показала чат Леву.

— Мені вже подобається Карамелька.

— Ти її навіть не бачила.

— Я знаю достатньо.

— Аліна тебе вб’є.

— Сьогодні всі дуже легко цим погрожують.

Вони звернули до будинку.

Команда вже була там.

Рита бігала між машиною і теплицею з рулоном чорної тканини. Ден розмотував кабель. Аліна стояла посеред двору з чашкою кави й дивилася на небо так, ніби особисто домовлялася з ним про хмарність.

— Ми запізнилися на три хвилини, — сказала вона.

Марта глянула на телефон.

— На дві.

— Камера ще не готова.

— Тоді ми не запізнилися.

Аліна подивилася на неї.

— Ти сьогодні дратуєш менше.

— Шоста ранку. Дай час.

Лев уже діставав техніку.

Марта відкрила новий знімальний план.

Ніка зробила старий.

Це було видно одразу.

Перший кадр — 06:10.

Другий — 06:15.

Третій — 06:20.

Наче люди мали переставляти камеру, світло, акторів і власні тіла за допомогою телепортації.

— Аліно.

— Мм?

— Це хто писав?

Та глянула.

— Ніка.

— Я зрозуміла.

Марта взяла ручку.

— Перші три кадри міняємо місцями.

— Чому?

— Бо два з них з однієї точки. Потім переставляємося.

— Світло зміниться.

Лев, не піднімаючи голови:

— Не критично. Вона права.

Аліна подивилася на нього.

Потім на Марту.

— Ненавиджу, коли вас двоє.

— Нас четверо, — сказав Ден.

— Тебе я зараз теж зненавиджу.

Перший кадр зняли з третього дубля.

Другий — із сьомого.

На четвертому в кадр зайшов кіт.

На п’ятому акторка забула репліку.

На шостому за парканом завелася бензопила.

На сьомому все вийшло.

Аліна сказала:

— Є.

І всі на секунду перестали бути втомленими.

Марта стояла біля монітора.

— Нормально?

Лев зняв навушники.

— Добре.

— Просто добре?

— Дуже.

Він прокрутив кадр.

Акторка стояла у дверях теплиці. Ранкове світло заходило збоку, а не било в обличчя.

Так, як намалював Роман.

Марта глянула на зошит біля Лева.

— Він мав рацію.

— Не кажи йому.

— Трохи пізно.

Лев глянув на неї.

І усміхнувся.

Уже без того різкого болю, який був учора.

Просто усміхнувся.

Марта нахилилася й швидко поцілувала його.

Один раз.

Лев завмер.

— Що це?

— Нічого.

— Це було щось.

— Працюй.

— Так нечесно.

— Продакшн.

Рита з іншого кінця двору крикнула:

— Я БАЧИЛА!

Марта навіть не обернулася.

— Займайся поні!

— ВОНО ЩЕ НЕ ПРИЇХАЛО!

Аліна затулила обличчя.

— Я хочу іншу команду.

Карамелька приїхала о 08:26.

Аліна подивилася на поні.

Поні подивилося на Аліну.

Це тривало секунд п’ять.

— Ні, так не піде.

Власниця Карамельки насупилася.

— Що ні?

— Нічого. Вона прекрасна.

Карамелька була справді прекрасна.

Маленька.

Кругла.

З дуже серйозним виразом морди.

— Вона в кадрі має виглядати як кінь, — прошепотіла Аліна.

Марта стала поруч.

— Вона і є кінь.

— Поні.

— Біологічно все добре.

— Марто.

Лев підійшов.

— Не показуємо масштаб.

Аліна повернулася.

— Кажи.

— Крупні. Око. Грива. Рука на шиї. Ноги. Повід.

— А загальний?

— Без нього.

— У мене в розкадровці…

Лев показав Романів зошит.

— У Романа теж немає загального.

Аліна вихопила.

Подивилася.

Справді.

— Ненавиджу мертвих операторів.

Тиша.

Аліна зблідла.

— Господи. Леве, я…

Він засміявся.

Просто засміявся.

— Він би оцінив.

Напруга відпустила всіх разом.

Навіть Аліну.

— Добре, — сказала вона. — Знімаємо Карамельку великою.

Марта відкрила бюджет.

— І дешевою.

— НЕ ПСУЙ МОМЕНТ.

Об одинадцятій усе почало сипатися.

Спершу одна батарея раптом показала сім відсотків замість сорока.

Потім Рита зрозуміла, що пакет із частиною костюмів залишився в іншій машині.

Дену подзвонили з прокату: радіосистема, яку вони мали забрати після обіду, затримається.

А потім актор, який грав батька, написав:

Температура 38,7. Не приїду.

Аліна сіла просто на землю.

— Все.

Марта стояла з телефоном.

— Що все?

— Все.

— У нього сьогодні дві сцени.

— Три.

— У плані дві.

— Третя ввечері.

— Тоді чому її немає тут?

— Бо Ніка…

Аліна замовкла.

Марта підняла брову.