Глава 7. П’ята

О дев’ятій ранку в суботу Рита написала:

ТЕРМІНОВО ВСІ В МОНТАЖКУ.

О дев’ятій нуль дві:

І НІКА ТЕЖ.

О дев’ятій нуль три:

ОСОБЛИВО НІКА.

Марта показала телефон Леву.

Він стояв біля кав’ярні з двома стаканчиками.

— Вона сердита.

— Звідки ти визначив?

— Багато великих літер.

— Можливо, вона просто погано бачить.

Лев простягнув їй чай.

Марта взяла.

— Я не просила.

— Каву з автомата ти вчора теж не просила.

— І не випила.

— Саме тому чай.

Вона зробила ковток.

З лимоном.

Без цукру.

— Звідки ти знаєш?

— Що?

— Як я п’ю чай.

Лев на секунду завис.

— Не знаю.

— Тобто?

— Вчора ти поклала цукор назад.

— А лимон?

— Подивився, як ти дивишся на лимон.

Марта повільно опустила стакан.

— Ти дуже дивна людина.

— Учора я був страшний, сьогодні дивний. Прогрес.

Вони рушили до корпусу.

Марта погано спала.

Не через відео Ніки.

Тобто через нього теж.

Але переважно через інше.

Понеділок.

П’ять прізвищ у заявці.

Вероніка Данченко.

Марта Данченко.

Дві сестри.

Одна мертва.

Друга офіційно теж.

Прекрасна команда.

— Треба сказати їм, — сказав Лев.

— Знаю.

— Сьогодні.

— Знаю.

— До того, як Рита почне дзвонити твоїй сестрі.

Марта зупинилася.

— Навіщо їй дзвонити Марті?

Лев дістав телефон.

Показав чат.

Рита написала ще одне повідомлення:

І ХТОСЬ ХАЙ НАРЕШТІ ДАСТЬ НОМЕР МАРТИ. У ПОНЕДІЛОК ВОНА МАЄ БУТИ.

Марта глянула на Лева.

— У неї нема мого номера?

— Схоже.

— У Ніки був.

— Схоже.

— Чудово.

— Не дуже.

Вони пішли далі.

Біля входу Марта сказала:

— А може, я напишу їй від себе?

— Що?

— «Привіт, я Марта, у понеділок буду».

— А Ніка стоятиме поруч?

— Ніка захворіла.

— Надовго?

— Дуже.

Лев зупинився.

Марта теж.

— Вибач.

— Не проси вибачення щоразу.

— А що робити?

— Не знаю.

— Корисний ти консультант.

— Я оператор.

— Із консультанта тебе звільнено.

— Нарешті.

Він відчинив перед нею двері.

— Після тебе, Марто.

Вона пройшла.

І тільки всередині зрозуміла, що усміхається.

У монтажній були всі.

Рита.

Аліна.

Хлопець із довгим волоссям, якого Марта раніше не бачила.

І ще якась дівчина, котра сиділа на підвіконні й їла йогурт просто з великої банки.

Усі подивилися на Марту.

— Нарешті, — сказала Рита.

Марта зняла куртку.

— Доброго ранку.

Аліна звела брови.

— Вона сказала «доброго ранку».

— Чую, — відповіла Рита.

Дівчина з йогуртом теж підняла голову.

— Це Ніка?

— Так, — сказала Аліна.

— Дивно.

Марта глянула на Лева.

Він зайшов за нею.

Дуже корисно.

— Що дивно? — спитала Марта.

— Нічого. Я тебе один раз бачила п’яну.

— Вітаю.

— Ти була веселіша.

— У мене був важкий тиждень.

— А.

Дівчина повернулася до йогурту.

Нормально.

Хоч одна людина не проводила слідство.

Рита ляснула долонею по столу.

— У нас проблема.

— Я здогадалася.

— Фінальний пітч у понеділок об одинадцятій.

— Знаю.

— Усі п’ятеро мають бути.

— Теж знаю.

— Марта не відповідає.

Марта сіла.

— Відповість.

Лев зайняв місце біля другого монітора.

Аліна одразу глянула на нього.

— Звідки ти знаєш?

— Я їй напишу.

— У тебе є її номер?

— Так.

— Чому ти вчора сказала, що майже не пам’ятаєш сестру?

Марта застигла.

Лев під столом легенько вдарив її носком кросівка по черевику.

Не допомогло.

— Я сказала, що частину після аварії не пам’ятаю.

— А номер пам’ятаєш?

— Телефон пам’ятає.

Аліна ще секунду дивилася.

Потім відвела очі.

Марта видихнула.

Лев нахилився до неї.

— Слабко.

— Дякую.

— Будь ласка.

Рита поклала перед Мартою планшет.

— Ще.

— Я боюся питати.

— Вночі прийшла відповідь від програми.

На екрані був лист.

Лев уже відкривав його вчора, але цей був новий.

Організатори підтверджували фінал.

П’ять команд.

Чотири хвилини на презентацію.

Три хвилини на запитання.

Пітч-дек до неділі, двадцятої.

Марта прокрутила нижче.

— «Фінансовий план».

— Так, — сказала Рита.

— Де він?

Усі подивилися на неї.

Марта повільно підняла очі.

— Зрозуміла.

— Ти його робила, — сказав хлопець із волоссям.

— Хто ти?

Він образився.

— Ден.

Марта згадала конверт.

ДЕН — 6000.

О.

— Привіт, Ден.

— Ми три роки знайомі.

— Аварія.

— А.

Спрацювало.

Лев кашлянув.

Марта наступила йому на ногу.

— Ай.

— Випадково.

— Звичайно.

Аліна спостерігала за ними.

— Ви що, помирилися?

Лев:

— Ні.

Марта одночасно:

— Так.

Вони подивилися одне на одного.

— Ні, — повторила Марта.

— Оце переконливо, — сказала Аліна.

Рита відсунула планшет.

— Мені байдуже, хто з ким спить.

Марта поперхнулася чаєм.

Лев дуже спокійно сказав:

— Ніхто.

— Чудово. Тоді всі сили у фільм.

Марта витерла рот.

— Рито.

— У сенсі?