Розділ І

Злата

Трохи більше року тому, тут була крамниця солодощів, яка успішно закрилася. Випадково тоді побачила прикріплене оголошення «Здається в оренду». В мені  немов щось вибухнуло і я «психанула». Я ж можу… Тепер я ж повнолітня!

Моєю мрією з підліткових років була квіткова крамниця. Я дуже хотіла займатися квітами, але батьки наполягли на факультеті «Облік і аудит». Батько жартома лише кинув тоді, що, якщо не пройду на бюджет, то на міських клумбах квіти садитиму.

Та я все ж таки потрапила на бюджет. Але мріяти не припинила. Вирішила, що економічний напрям не завадить, коли все одно втілю свою мрію в життя. Так і сталося. Навіть швидше, ніж я планувала.

Був кінець весни, я якраз завершувала третій курс, на відмінно, до речі, завершувала. За два тижні мені мало виповнитись двадцять.

Батьки з бабусями й старшим братом, вже пообіцяли купити мені автомобіль в подарунок. Хоча мені й на старому батьківському форді комфортно їздилося, та й виглядав він досить пристойно. «Та й для доставки квітів використати не шкода» – сповзала думка в бік омріяного.

Я знала де лежать ті гроші, які мали піти на придбання автомобіля й вирішила, що день народження мій, отже й сама собі подарунок виберу. За їхні кошти. Не повідомивши батьків, взяла гроші й орендувала те приміщення.

Знаю, що неправильно вчинила, але вони б мене не почули. Покликала Поліну й Алісу – моїх подруг і ми за три дні привели те приміщення до ладу.

Потім зателефонувала дідусеві Миколі, він завжди був на моєму боці, й розповіла про ситуацію. Той покликав дідуся Бориса і ще двох кумів й за два дні у приміщенні з’явились стелажі, полки, столи й прилавки.

Далі настав час для бабусь. Вони приїхали разом з дідусями. Пам’ятаю їхні автомобілі, вщент заповнені квітами й різними вазами. Не здивуюсь, якщо не тільки свої клумби «викосили», а й до сусідів заглянули.

Потім був скандал з батьками, коли вони виявили відсутність грошей і дізналися про участь в змові зі мною своїх батьків. Особливо батько довго сердився. Я перевелась на індивідуальну форму навчання й зайнялась своєю крамницею.

Подруги прибігали після пар, тож їм підробіток організувала. Не все було просто, але якось справлялася. Попервах, правда, деякі вже прив’ялі квіти до пам’ятника носила й на залишки коштів купувала свіжі квіти.

По доходах два місяці в мінус вийшла. Бабусі знову підтримали фінансово. А потім подруги ідею з рекламою в соцмережах вигадали і якось потихенько пішло. Тепер у мене, крім подруг, які підробляють, є ще дві працівниці – Алла й Іра.

Я любила свою крамницю, хоча була вона затиснута між кав’ярнею й газетним кіоском, але вся, немов яскрава квітка на тлі тьмяних відтінків. Особливо взимку. Маленька, тепла, з вікнами, запітнілими від зими й ароматами різних квітів, які теж тішили погляд і душу.

Особливо у лютому, у день святого Валентина, коли все було на адреналіні – валентинки, стрічки, блискітки, поспіх і трохи нервів. Так було в лютому минулого року. А як буде цього року – невідомо, ще цілий місяць до свята, за вікном – чотирнадцяте січня.

Цього дня, ми з Ірою приготувавши замовлені наперед квіткові композиції, займалися сортуванням щойно привезених квітів. Алла приводила в порядок те, що називала «поліграфія», тобто різні листівки, конверти, навіть кілька валентинок з минулого року між ними трапилося. За вікном сніжило.

Дзвіночок над дверима дзенькнув, повідомивши про відвідувача. Ми синхронно підняли очі й побачили двох молодих чоловіків на порозі. Коротке «Добрий день», яке зірвалось з вуст чорнявого чоловіка, чомусь підняло бентежну хвилю в душі.

Голос низький, глибокий. Ще раз швидко зиркнула на нього й зустрілася із його карим поглядом. Відвернула голову, тамуючи внутрішній трепет й утримуючи на обличчі маску байдужості. Алла залишила в спокої ті листівки й підійшла ближче до відвідувачів. Ми ж з Ірою завершували розкладати квіти.

Мої руки виконували звичну роботу, а слух був сконцентрований там, звідки долинав його голос. Другий - світловолосий незнайомець почав пояснювати Аллі, який букет йому потрібен.

-  Для молодої жінки. Тільки вона не любить троянд, - він намагався пояснити чого саме хоче. – Зробіть композицію з різних квітів.

Алла уточнювала кольори, розміри. Раптом я почула кроки позаду й різко розвернулася. За мною стояв незнайомець, голос якого мене так збентежив. В його темному волоссі блистіли кілька сніжинок.

-  Організуйте й мені цікаву квіткову композицію, - низький голос знову вдарив по нервах, силою волі залишалась незворушною зовні.

-  З якої нагоди квіти? – приклеїла ввічливу усмішку на обличчя.

-  Це має значення? – його брови поповзли вгору.

-  Звісно. Для того, щоб зібрати правильну композицію, мені треба знати не тільки привід, а й вік та стать людини, якій ви маєте подарувати квіти, - намагалась не дивитися йому в очі, бо й так від його голосу відчувала себе натягнутою струною.

-  Молода жінка. День народження, - хмикнув у відповідь. – А ви відповідально відноситесь до своєї роботи, Зла-то, - по складах, з ноткою іронії, прочитав моє ім’я на бейджику.

Далі на автоматі уточнювала деталі, складала квіти. Протягнула йому вже створену композицію й його пальці торкнулись моєї руки. Ледь утримала себе в незворушному вигляді, тільки погляд опустила.

Іра вже була біля каси й обидва чоловіки рушили до неї. Темноволосий незнайомець ще взяв із вази рожеву троянду. Розрахувався за букет, а троянду тримав окремо. Потім попросив листівку у Алли.

Швидко написав щось на ній і вклавши листівку-валентинку між пелюстками троянди, швидко рушив до мене. Вклав мені квітку в руку й підморгнувши рушив до каси. Там взяв до рук букет й разом з іншим незнайомцем вони вийшли з магазину.

Я стояла, немов приклеєна й тільки звук закриття дверей ніби підштовхнув мене з місця. Різко видихнула й дістала ту валентинку з квітки. Там чітким почерком було написано: «Схожа на тебе».