10

Слава

– Ми вам не заважаємо? – єхидно протягує Марина, перериваючи коротку паузу, яка повисла в повітрі.

– Зовсім ні, – не розгубившись, відповідає Маша, кидаючи на мене короткий, але грайливий погляд із ледь помітною усмішкою.

– Ну дивіться мені, а то ми тут взагалі-то зібрались влаштовувати твоє особисте життя, а не обговорювати зрадника Артурчика і його кралю, – буркоче над планшетом руда.

Вона різкими рухом проводить пальцем по екрану, скоріше за все, пролистуючи чергові анкети, але замість оголошення чергового бідолахи з її уст зривається відбірна лайка.

– Маленька, звідки ти знаєш так багато поганих слів? – підколює її Костя, жартівливо цокаючи язиком, а у відповідь вона ледь не прибиває його своїм поглядом.

– Не біси мене, маленький, а то і про себе дізнаєшся багато поганих слів.

Марина повертає погляд до екрана, поки ми дружно мовчимо, спостерігаючи за її швидкими рухами і невдоволенням.

– Марин, що таке? – цікавиться Юля, подаючись трохи вперед і заглядає в планшет.

– Фільтри злетіли, – зітхає вже скоріше розчаровано, ніж зі злобою. – Та чорт із ним! Останнього оберемо і без фільтрів. – розслаблено відкидається на спинку, повільно скролячи сторінку. – Скажи но мені, Машо, як ти ставишся до антикваріату та старовинних речей? – розвертає планшет в наш бік.

Маша скептично кривить губи, нахиляючись до екрана через стіл, і я за звичкою разом з нею. З фотографії на нас дивиться доволі симпатичний та доглянутий чоловік років сорока або ж трохи менше… чи більше. Фіг поймеш, скільки йому насправді років, але він старший за попередніх кандидатів, яких показувала Марина, і виглядає дуже солідно: елегантний костюм, акуратна стрижка, впевнений погляд.

– Ну що ж, – задоволено протягує Марина, випереджаючи будь-які заперечення Маші, – раз у нас сьогодні зібралось таке різноманітне асорті, то чому б не спробувати і цю цукерочку?

– Дійсно, а чому б і ні? – підтримує Юля, відпиваючи зі свого келиха. – Головне ж не цифра в паспорті,  а те, як людина почувається і виглядає. А виглядає він дуууже гаряче, як для свого віку. З таким і в люди не соромно вийти. Тим паче, що у тебе і відповідний захід намічається.

– Якщо я до того моменту не помру від іспанського сорому, це буде справжнє диво.

– В старості напишеш мемуари про свої походеньки, – сміється Юля.

– Може серед цих семи вона зустріне своє справжнє кохання і ще подякує нам, – додає Марина.

– Або ж один з них виявиться психом, – знижує до хрипоти голос Маша. – Зачинить мене в якомусь сараї посеред лісу, прикує ланцюгом до батареї і годуватиме смаженими щурами з хрумкою скоринкою. Ха-Ха-ха! – додає злобно в найкращих традиціях жахів.

– А от це вже моторошно, – здригається Юля, наче по її спині, як і по моїй, біжить холодок від такої картинки.

– Дуже реалістично вийшло, – додаю я.

– Відкинути песимізм! – заперечує Марина, задумливо примружуючи очі. – Нічого такого не станеться. Нам просто потрібна страховка. 

– Тобто ти вже вирішила застрахувати моє життя? Юрист в дії, що щескажеш, – регоче Маша. – І хто з цих обраних має мене кокнути? – киває на планшет. – Інтерн з клізмою чи, може, той менеджер з магазину техніки заговорить мене до смерті, пропонуючи додаткові послуги?

– Не мели дурні, – зітхає від моїх припущень подруга. – Якби я обирала останнього чоловіка в твоєму житті, повір, це був би хтось набагато сексуальніший.

Марина змовницьки підморгує подрузі, облизуючи губи, а мені хочеться провалитись крізь землю, щоб вже не довелось вмикати нейтралочку на обличчі, вдаючи, що я гадки не маю, про що йде мова. 

– А так нам всього лише потрібно відслідковувати твій телефон, – продовжує руда. – Завантажимо програму, об’єднаємо номери і завжди будемо знати де ти.

– Телефон можуть просто викинути, а мене закопати, – опирається Маша, явно надивившись трилерів, хоча й не відмовляється від самих побачень, а скоріше прораховує найгірші сценарії їх закінчення. Не дуже оптимістично з її боку, якщо вже на те пішло.

– Та ну, не обов’язково доводити до такого сценарію, – втручаюсь я, намагаючись хоч якось заспокоїти дівчину. - Можна ж просто встати та піти, якщо чоловік виявиться підозрілим. 

– Ооо, одразу зрозуміло, що ти не жінка і не ходив на побачення “насліпо”, – Маша грайливо піднімає брову. – Якщо натрапиш на неадеквата, то так просто не підеш. Як мінімум він переслідуватиме тебе до самого дому, а в гіршому ще й завезе кудись. 

– Тоді все ще простіше, – встрягає в розмову Костя. – Тебе не треба відстежувати після побачень, тебе треба страхувати під час них. Потрібно, щоб хтось міг приїхати на випадок, якщо один з кандидатів почне розпускати руки або що там ще може статись. Така собі група швидкого реагування впродовж дня.

– Я б з радістю, – розводить руками Марина. – Але в мене здача проєкту, тому впродовж дня я ніяк не зможу вислизнути. Тільки ввечері.

– До мене свекруха приїжджає з Німеччини, – пригнічено каже Юля. – Я не зможу за першим покликом. Чоловік мене не зрозуміє, якщо я втечу посеред сімейної вечері.

– Ну от і вирішили, що мій найкращий друг це газовий балончик, – сміється Маша. – Або електрошокер. 

– Не нагнітай. Вони всі такі безневинні. Ну що вони зроблять? – парує Марина, яка дуже хоче зпровадити подругу на ці побачення. – Хіба що той фітнес тренер…

– Жора, – додає Юля.

– Так, хіба що Жора змусить тебе зробити додатковий підхід болгарських випадів. Так це ж на користь твоїм горішкам, – посміхається Марина.

– Я можу! 

Слова злітають з моїх губ раніше, ніж я встигаю подумати, навіщо мені взагалі вплутуватись в цю авантюру. Допомога дівчині чи елементарна тупість з мого боку – от у чому питання.

Подруги миттєво замовкають, переводячи на мене здивовані погляди, а Маша – відверто шокований.

Та й не може там бути нічого іншого, бо я сам в шоці від того, що запропонував свою кандидатуру, то чому б і їй не бути в шоці від того, що незнайомець з бару якого вона знає лише пів години від сили, пропонує рятувати її від таких самих незнайомців із сайту знайомств. Я вже і сам розумію, як абсурдно це звучить, але навіть якби я хотів забрати свої слова назад, то вже б не встиг.