2

Маша

Вмикаю пультом люстру, яку, до речі, теж я обирала, але яка виглядає якось незграбно на натяжній стелі у стилі “дешевий євроремонт”, яку Артур вважав вершиною дизайну, і кімната наповнюється яскравим світлом. 

– Бляха! – Артур підскакує на ліжку, наче його шандарахнуло струмом.

Дівчина верещить як різана, судомно хапаючись за ковдру й намагаючись прикритись. Але мій благовірний спрацьовує на випередження і, керуючись виключно інстинктом самозбереження, одним ривком вириває з рук дівчини ковдру і повністю замотується в неї, наче в кокон, залишаючи руду голою, розгубленою і в повному шоці.

Оце так лицар! Справжній джентльмен року, матір вашу. І знову стає соромно за нього перед його ж коханкою. Що зі мною не так?

– Так, люба, і в ліжку, і житті він дбає лише про свій мікроскопічний… егоїзм, – беру декоративну подушку, яку підкладала під спину, і кидаю її дівчині. – Зачотні груди! – підморгую їй.

– Дякую! – щиро усміхається, прикладаючи подушку до грудей і тим самим прикриваючись.

Ну а що я мала робити, коли він навіть зрадити мені нормально не може? Привів жінку додому, щоб переспати з нею, а потім навіть ковдру забрав. Не вистачало, щоб ще на вулиці в мене тикали пальцями і кричали: “О, дивись, це ж Артурова Машка. Того самого, який з першого разу і попасти не може”. Брр. Аж холодок по спині пробіг, як уявила собі таке.

– Машо, що ти тут робиш? Ти ж поїхала у відрядження! – він намагається зробити крок у мій бік, але замість слів виправдання я чую лише голосний удар важкого тіла об підлогу, а сам він зникає з поля мого зору. 

Це не я. Чесно! От вам хрест. Він сам гепнувся, заплутавшись в своєму імпровізованому коконі з поцупленої ковдри.

– Я ж казала, що повернусь так швидко, що ти навіть не помітиш, що я кудись їздила.

Піднімаюся з крісла, і тримаючи в руці напівпорожній келих з його елітним вином, повільно підходжу до ліжка.

– Це не те, що ти думаєш! – підскакує з підлоги, натягуючи ковдру до самого підборіддя.

– Та не старайся ти так, немає там що прикривати. Тим паче таким великим шматком тканини.

– Це… це була ділова зустріч! 

– Не сміши ти мене. Я ще можу зрозуміти фразу “Це не те, що ти подумала”, бо це класика, яка закладена в чоловіків від народження, але я чесно кажучи завжди думала, що ділова зустріч виглядає трохи інакше.

– Ми… ми обговорювали проєкт нового котеджного містечка!

Артур гарячково чіпляється за будь-яку соломинку, але його потуги виглядають на стільки жалюгідними, що навіть його коханка вже розслаблено сидить на ліжку, дивиться на нього з призирством і реально офігіває. Як і я.

– Проєкт? – я навіть не намагаюсь стримати сміх. – Сподіваюсь, цього разу ти продумаєш усе до найменших дрібниць, бо тобі це точно знадобиться для портфоліо, коли шукатимеш собі нову роботу.

Роблю останній великий ковток і ставлю порожній келих на тумбочку якраз зі сторони дівчини, затримуючи на ній свій погляд.

– Гарна татушка, – киваю на її щиколотку на якій набита різнокольорова саламандра, яка виглядає дуже реалістичною. 

– Дякую, – відповідає спочатку трохи розгублено, але потім задоволено посміхається. – Можу дати контакти майстра.

– Може, якось іншим разом.

Піднімаю з підлоги її сукню, кладу на край ліжка, а сама мовчки виходжу з кімнати.

Вільна. Тепер я остаточно вільна і тілом, і душею. Нарешті я відчуваю полегшення від того, що всі мої думки більше не займають сумніви та підозри, а тіло приємно розслабляється через те, що більше не треба прикидатись, як я робила весь минулий тиждень.

– Маш, ну вислухай…

Артур, знову незграбно плутаючись у ковдрі і ледь не падаючи, перелякано стрибає слідом за мною. Він продовжує бурмотати мені в спину якісь безглузді виправдання, але мене вони не цікавлять, бо трагедії я в цій ситуації не бачу. Позустрічались і розбіглись, таке буває. Єдине, що залишилось, це відчуття огиди через брехню, яка зробила з мене рогоносицю, і легке розчарування в ньому як в людині. 

Мабуть, я ніколи не зможу навчитись розрізняти щирість і гру, бо сам Артур проявляв себе лише з хорошої сторони. Хороші манери, правильні слова і завжди в напрасованих сорочках. Він так сильно намагався здаватись ідеальним, що я майже в це повірила. Майже. І саме це “майже”, не дало мені пройти повз офісних пліток, де я і дізналась, що насправді Артурчик катає в своєму кабріолеті пів міста, а я його золотий квиток на підвищення в компанії мого батька. Неприємно звісно було почути це, але не смертельно. 

Впевнено крокую до виходу, все ще слухаючи його набридливе скиглення, яке починає дратувати. Все що я хотіла побачити – я побачила, а от вести з ним пустий діалог зовсім не хочеться. 

– Маша, Машенька, Машуня, ну пробач! Це булу тупо з мого боку. Ти поїхала, а я так засмутився, що не знав, що робити.

– І ти вирішив  переспати з іншою, щоб не померти від туги за мною? – не стримуючись, заливаюсь сміхом. – Господи, краще б вже мовчав.

– Я знаю, який це має вигляд, але я кохаю тебе. Нам же так нереально добре було разом…

Мовчки тицяю на кнопку виклику ліфта й повільно обертаюсь до нього, спостерігаючи, як він полегшено видихає, а на обличчі з’являється ідіотська надія. Він думає, що я купилась на його дешевий перфоманс. Аж образливо стає за себе, бо він щиро вірить в те, що мене так легко обманути. Хоча… хто знає, скільки часу він мені зраджував. Мабуть, він і дійсно вважає мене наївною дурепою.

Але зараз він точно помиляється.  

– Це, доречі, теж я купувала, – киваю на ковдру, в яку він замотаний з голови до п‘ят.

Поки він не оговтався, різким рухом смикаю край ковдри, і вона з першого разу опиняється в моїх руках, залишаючи його тіло дихати свіжим повітрям. Чула, що це корисно для здоров’я.

– Ти що зовсім здуріла?!

Зблідлий, він в паніці прикриває долоньками своє стратегічне місце і робить крок назад, відступаючи до квартири. Але і там на нього чекає сюрприз.