Епілог

Епілог. 

Минув час.

Осінь цього року прийшла до Брайденбурга особливо м’якою, сонячною та вишуканою. Дерева вздовж старовинних вулиць одяглися в золотаво-багряні шати, а вечірнє повітря пахнуло соковитими стиглими яблуками, булочками з корицею.

Елегантне темно-бордове магавто м’яко зупинилося біля родинного маєтку батьків Рейвена, злегка стишуючи тихий, рівний гул магічного двигуна. Не встигли дверцята відчинитися, як високі дубові двері будинку гостинно розпахнулися, і на ґанок вийшли господарі. Корріна, мати Рейвена, сяяла такою щирою й радісною усмішкою, що, здавалося, затьмарювала навіть м’яке осіннє сонце.

Першим із будинку, гордо задерши пухнастого хвоста, вибіг Маркіз. Пухнастий кіт, який колись супроводжував їх через усі пригоди й перепетії, поважно спустився сходинками, діловито обнюхав колеса магавто й м’яко потерся об ноги Рейвена, ніби перевіряючи, чи все під його чуйним контролем.

Амеліс усміхнулася, відчуваючи, як серце наповнюється невимовним теплом.  Рейвен першим вийшов із салону магавто й простягнув їй руку, допомагаючи вийти. Але головна увага цього дня була прикута зовсім не до дорослих.

На задньому сидінні затишного салону магавто, у зручних спеціальних переносках-кошиках, застелених м'якими пледами із ніжної тканини, солодко потягувалися двоє малюків — двійнята, які народилися в Амеліс та Рейвена на початку літа.

— Нарешті ви приїхали! — вигукнула Корріна, швидко долаючи сходинки. 

Вона з трепетом і невимовним захопленням першою зазирала в салон і обережно, з любов'ю підхопила з затишного кошика маленький сповиток. 

— Моя маленька Елейно... Очі бабусі, тільки подивіться!

Маленька Елейна, відчувши лагідні й досвідчені руки бабусі, солодко примружилася й випустила з долоньки дрібний крихітний спалах рожевих магічних іскор — точну копію перших чарів її матері. Корріна лише розчулено засміялася, заколисуючи внучку й повністю занурюючись у це довгоочікуване щастя.

Тим часом батько Рейвена, зазвичай поважний і стриманий чоловік, не менш завзято підійшов до магавто. Забувши про все і всіх, він обережно вийняв зі другого спеціального кошика малюка — Джеймса. Маленький хлопчик одразу ж схопив дідуся міцно за палець, викликавши на обличчі загартованого життям чоловіка найщирішу, найтеплішу усмішку.

— Ну що, Джеймсе, ростеш справжнім магом? — заговорив він до онука з м'яким басом, бавлячи його й показуючи сяючі магічні фігурки, що виринали просто з його долоні. Малюк радісно агукав у відповідь, намагаючись спіймати золотаві вогники.

Маркіз тим часом поважно застрибнув на капот магавто, влігся на сонечку й замуркотів, не зводячи очей із малюків та порожніх кошиків. Здавалося, кіт уже вважав себе головним захисником і наставником для  двійнят.

Амеліс і Рейвен стояли поруч біля магавто, переплівши пальці й спостерігаючи за цією ідилією. На безіменному пальці Амеліс грало волошковим вогнем сапфірове кільце, відтворюючи колір її очей та зберігаючи спогад про той останній день літа, коли вони Рейвен їй освідчився.

За цей час система SoulMatch удосконалилася, вона пропонувала більше можливостей знайти свою другу половинку. А самі Амеліс і Рейвен довели всьому світові, що справді долею стають не за вказівкою алгоритмів, а за покликом власного серця.

— Подивись на них, — тихо мовив Рейвен, цілуючи Амеліс у скроню й обіймаючи її за стан. — Мені здається, наші батьки та Маркіз чекали на цих малюків більше, ніж ми самі.

— Вони прекрасні дідусь та бабуся й пухнастий вартовий, — з ніжністю усміхнулася Амеліс, пригортаючись до чоловічого плеча. — І цей дім тепер по-справжньому живий.

Тихий осінній вітер прокотився садом, кружляючи золотисте листя. Навколо лунав лагідний сміх Корріни, тиха розмова батька з маленьким Джеймсом, дитяче агукання Елейни та заспокійливе муркотіння Маркіза. Попереду на них чекало довге, щасливе життя, сповнене затишку, кохання та справжньої магії, яку вони створили власноруч.

КІНЕЦЬ