Розділ 19

Розділ 19

Амеліс застібнула останній ґудзик на легкій блузі кольору морської хвилі й нервово поправила пасмо волосся перед дзеркалом.

Четверте побачення. Четвертий кандидат від SoulMatch. Дівчина кілька секунд дивилася на власне відображення, а потім тихо зітхнула.

— Ще чотири, — пробурмотіла вона. — Усього чотири. Я пережила три побачення, отже, переживу й решту.

Звучало це не надто переконливо. Особливо якщо згадати, що від жодного кандидата не пурхали метелики. А так хотілося, щоб дух захоплювало, серце швидше билося і з'являлися ті самі метелики — як же без них!

Мозок вперто відмовлявся розуміти логіку магічних формул, за якими SoulMatch обирав їй партнерів, але вибору не було, потрібно йти на побачення. За суворими правилами системи відмова від призначеної зустрічі була неможлива, принаймні без штрафу. А штрафи SoulMatch, як Амеліс уже встигла з'ясувати, були зовсім не символічними.

Вона перевела погляд на кота. Маркіз поважно сидів на м'якому пуфі біля трюмо й дивився на неї з таким виразом, наче давно зрозумів усю абсурдність ситуації.

— Четверта спроба, Маркізе, — зітхнула Амеліс, нахиляючись до нього. — Сподіваюся, цього разу це буде хоча б хтось... з ким я забуду про все. Без аристократичної пихи, без нескінченних вихвалянь і без дивних звичок.

Маркіз повільно підвівся, ліниво потягнувся, вигнувши спину, і коротко нявкнув. В його розумних бурштинових очах прочитувалося виразне скептичне: «Ну-ну. Удачі».

— Не дивись на мене так, — насупилася Амеліс. — Цього разу я налаштована позитивно.

Маркіз сів і демонстративно відвернувся від дівчини.

— Зрадник.

Кіт навіть не поворухнув вухом. Амеліс усміхнулася й знову подивилася в дзеркало.

Цього разу вона не стала надто старатися. Легка блуза, зручні штани, волосся залишила розпущеним. Жодних складних зачісок, високих підборів чи прикрас, які доводилося б поправляти щоп'ять хвилин.

Після попередніх побачень вона вирішила дотримуватися простого правила: якщо SoulMatch хоче здивувати її — нехай хоча б не робить це за допомогою незручного взуття.

Амеліс перевела погляд на письмовий стіл. Там чекав той самий кремовий конверт, який зранку принесла магічна сова. Після того як дівчина прочитала повідомлення, на конверті з’явився ще один напис від SoulMatch:

Сповіщення SoulMatch

Дата: Сьогодні.

Час переходу: Рівно о 18:00.

Інструкція: Торкніться печатки точно у вказаний час. Магічний портал активується автоматично й перенесе вас до місця зустрічі.

Дрес-код: Вільний, зручне взуття.

Амеліс перечитала останній рядок ще раз.

— Вільний дрес-код? Зручне взуття? Це вже щось новеньке. Але добре, що я саме так вдягнулася і взула босоніжки без підборів.

Вона взяла конверт у руки й подивилася на настінний годинник. Стрілки повільно наближалися до заповітної позначки. 17:57.

Амеліс пройшлася кімнатою. 17:58. Зупинилася біля вікна.

На вулиці вечірня столиця жила своїм звичним життям. Хтось неспішно прогулювався, хтось поспішав додому чи у справах; на сусідній вулиці світилися вивіски магазинів, а над їхніми дахами мерехтіла реклама.

17:59.

Серце чомусь прискорило свій ритм. Амеліс міцніше стиснула цупкий папір, відчуваючи, як під пальцями починає пульсувати прихована всередині магія.

— Ну добре, SoulMatch, — тихо сказала вона. — Здивуй мене.

Маркіз уважно подивився на неї, наче саме цього й чекав.

Щойно настінний годинник пробив рівно шосту вечора, печатка спалахнула яскравим золотим сяйвом. Повітря довкола Амеліс миттєво згустилося. За мить перед нею з’явився портал. Магічні вихори підхопили дівчину, загортаючи її в сяючий кокон.

— Маркізе, якщо я не повернуся до...

Вона не встигла договорити. Кімната, кіт на пуфі та знайомі стіни квартири миттєво розчинилися. Простір навколо стиснувся, міський шум навіть не встиг зникнути, а у вухах зашумів приємний магічний гул телепорту. На кілька секунд Амеліс втратила відчуття верху й низу. А потім усе раптом припинилося.

Вона зробила крок і здивовано застигла, коли замість паркету власної кімнати її нога м'яко занурилася в щось тепле й сипуче. Амеліс розплющила очі й шоковано видихнула.

Замість чергового вишуканого ресторану, закритого клубу магів чи міського парку перед нею простягалося безкрає море.

— Море?..

Свіжий солоний бриз одразу торкнувся її обличчя, розтріпуючи волосся. Повітря було чистим, теплим і просякнутим запахом води, нагрітих сонцем каменів та легкими нотками дикого чебрецю, що ріс на скелях.

Під ногами розсипався золотавий дрібний пісок. А за кілька метрів мирно й заспокійливо шумів прибій, накочуючи прозорі гребені хвиль на берег.

Амеліс повільно повернулася довкола себе. Ні будинків. Ні людей. Ні магічних авто. Ні навіть звичних міських ліхтарів. Тільки море, берег і небо.

Сонце якраз повільно занурювалося за горизонт, фарбуючи воду в багряно-золоті, ніжно-рожеві та пурпурові відтінки.

Амеліс мимоволі усміхнулася. Вона не пам'ятала, коли востаннє бачила море. Напевно, кілька років тому.

Тоді вона була ще студенткою й приїхала сюди з друзями лише на один день. Вони купалися, сміялися, сперечалися через дурниці й повернулися до столиці пізно вночі.

А тепер вона стояла тут сама. На побаченні. З абсолютно незнайомим чоловіком.

— Портал переніс мене просто на море? — пробурмотіла вона. — Але ж переходи на таку відстань коштують цілі статки! SoulMatch, здається, не шкодував грошей.

Амеліс скептично примружилася:

— Сподіваюся, з мене потім не вирахують вартість за це побачення на березі моря? А може, це компенсація за те, що побачення відбувається під час моєї відпустки?

Десь неподалік закричав морський птах. Дівчина здригнулася й засміялася сама з себе.

— Чудово. Тепер я ще більше нервую.

Вона зробила кілька обережних кроків по теплому піску, дозволяючи ногам звикнути до м'якої поверхні. Уся напруга останніх днів почала повільно танути, поступаючись місцем щирому подиву.