Розділ 13

Розділ 13.

Спекотний літній ранок у столиці починався задовго до того, як перші сонячні промені торкнулися срібних шпилів Вежі та високих дахів купецьких кварталів. Повітря на вулицях ще зберігало приємну нічну прохолоду, линучи крізь розчинені навстіж вікна агентства й приносячи із собою свіжий аромат терпкого розмарину, вмитої росою бруківки та здобної випічки з сусідньої пекарні.

Агентство захисних заклять уже гуділо, мов справжній магічний вулик. На довгому робочому столі з потемнілого від часу дубу хаотично лежали сувої цупкого паперу, поруч світилися кристали, а в повітрі плавали тонкі золоті нитки магії. Амеліс із філігранною точністю, затримуючи дихання, вплітала їх  у складний захисний контур нового закляття.

— Якщо ще хоч один замовник зайде й попросить зробити захист «сильніший за королівський, але втричі дешевший за ринкову ціну», я почну брати додаткову плату просто за вислуховування таких вимог, — пробурмотіла вона собі під ніс, розтираючи затерплі пальці.

Маріс, який сидів за сусіднім столом і уважно звіряв списки рідкісних інгредієнтів, тихо засміявся, не піднімаючи голови від паперів:

— Запиши це як головне правило на дерев'яній табличці біля входу, Амеліс. Повір моєму досвіду, це відсіє щонайменше половину міських диваків.

— А краще викарбувати це закляттям прямо на вхідних дверях, щоб зчитувалося на підході, — з усмішкою відповіла дівчина.

Тонкий, мелодійний дзвін латунного дзвіночка над дверима повідомив про прихід нового відвідувача. До  їхнього агенства, сором'язливо роззираючись по сторонах і притискаючи до грудей плетений кошик, обережно зайшла літня жінка у чепурній сукні та великому солом'яному капелюшку, прикрашеному ромашками.

— Доброго ранку, майстри... — мовила вона, зупинившись біля порогу.

— Доброго ранку! — приязно усміхнулася Амеліс, відкладаючи схеми. — Проходьте, будь ласка. Чим ми можемо вам допомогти?

— Мені в крамниці на головній площі сказали звернутися саме до вас. Мовляв, ви найкращі спеціалісти із захисних заклять будь-якої складності та специфіки.

— Слухаємо вас уважно, — чемно мовила Амеліс, готуючи чистий бланк замовлення.

Жінка нахилилася трохи ближче й підозріло озирнувшись на зачинені двері, майже пошепки зізналася:

— Мій сусід... він підло й систематично краде мої кабачки.

У майстерні на мить запала тиша. Чути було лише, як за вікном дзижчить  бджола та тихо цокає стінний годинник.

Маріс повільно відклав перо, зняв окуляри й підвів очі:

— Перепрошую... Що саме, ви сказали, він краде?

— Кабачки! — впевнено кивнула бабуся, аж ромашки на її капелюшку загойдалися.

— Саме кабачки? — перепитала Амеліс, з усіх сил намагаючись зберегти максимально професійний і поважний вираз обличчя.

— Найкращі, найсоковитіші кабачки в усьому нашому кварталі! Я їх щодня поливала, удобрювала, а він щоночі зрізає наймолодші й удає, що то його врожай!

Амеліс стримано й поважно кивнула:

— І ви хочете...

— Захистити город!

— Від злодіїв загалом?

— Ні, конкретно від того підлого сусіда!

Маріс уже демонстративно відвернувся до високої шафи з довідниками, удаючи, що дуже уважно шукає потрібний том, хоча його плечі підозріло дрижали від стриманого сміху.

Амеліс із максимально серйозним і діловим виглядом вмочила перо в чорнило:

— Добре. Це цілком можливо зробити.

— Справді? — здивовано й радісно сплеснула руками жінка.

— Звичайно. Ми можемо поставити простий захист уздовж межі вашої ділянки. Якщо хтось чужий перелізе через паркан після заходу сонця, пролунає гучний магічний дзвін.

— Ой, ні-ні-ні! — перелякалася бабуся, гарячково махаючи руками. — Він же злякається й втече!

Амеліс спантеличено кліпнула очима:

— А хіба не в цьому полягає основний сенс будь-якого захисного закляття?

— Ні! Я хочу напевно знати, що це був саме він, аби мати беззаперечні докази для поліцейського інспектора!

З боку шафи пролунав тихий, глухий пирх Маріса, який вдавано закашлявся.

— Тоді... ми можемо зробити трохи інакше, — замислилася Амеліс, стукаючи пальцем по столу. — Ми приплетемо до грядок з кабачками дрібне закляття. Коли стороння людина торкнеться кабачка, на її долонях і на самому овочі з'явиться яскраво-синя мітка, яка триматиметься дві доби й не змиватиметься жодним милом чи магією.

Очі бабусі засяяли справжнім захватом:

— Оце справа! Оце я розумію — висока магія! Пишіть договір, дівчинко!

Коли щаслива відвідувачка, підписавши папери, пішла чекати майстра для встановлення закляття, Маріс більше не стримувався й розсміявся на всю майстерню.

— Я двадцять років працюю із захисною магією, розробляв захист для банків і королівських складів, але це перший випадок у моїй практиці, коли ми захищаємо кабачки!

— Зате тепер у нас з'явився новий перспективний напрямок діяльності, — усміхнулася Амеліс, ховаючи копію договору в шафу.

— Який ще напрямок?

— Агрономічна безпека та захист врожаю від зазіхань.

Не минуло й години, як до майстерні буквально забіг збуджений молодий чоловік у пом'ятому камзолі та зі скуйовдженим волоссям:

— Допоможіть! Благаю, ви моя остання надія!

— Що сталося? Заспокойтеся й дихайте глибше, — мовила Амеліс.

— Вчора я встановив новий магічний захист на свій будинок!

Амеліс одразу насторожилася й переглянулася з Марісом:

— Захист купували в нас?

— Ні... у мага на ярмарку.

— Ох... Ну, вже легше, — зітхнула дівчина. — І в чому полягає проблема?

— Він працює! Але тепер цей заклятий захист не впускає додому мою дружину!

Маріс повільно підняв голову від своїх записів:

— А вас впускає?

— Мене впускає без проблем! І двері самі відчиняються!

— А дружину?

— А на дружину кришталь на ґанку спалахує загрозливим червоним і верещить на всю вулицю: «Виявлено невідомого відвідувача! Доступ суворо заборонено!» — бідкався чоловік, хапаючись за голову.