Розділ 12

Розділ 12.

Паб «Старий Грифон» цього теплого липневого вечора, як і завжди, гудів, наче розтривожений  вулик. Оскільки на вулиці панувала задушлива літня ніч, масивні ґратчасті вікна закладу були розчинені навстіж, пропускаючи всередину довгоочікуваний прохолодний бриз із боку річки. У повітрі витав густий, запашний аромат смажених на жаровні ковбасок із прянощами, свіжої випічки та терпкого темного елю.

За широкими дубовими столами гаряче сперечалися сивочолі маги з Вежі, досвідчені артефактори в шкіряних жилетах та купці, які гучно обговорювали мито на рідкісні інгредієнти. Замість воскових свічок над барною стійкою хаотично плавали дрібні синюваті вогники, відкидаючи м'які відблиски на глиняні кухлі. А з низької дерев'яної сцени неподалік лунав жвавий, запальний мотив — це кремезний гном у розшитому жилеті з натхненням перебирав струни чарівної лютні, яка підігравала йому сріблястим переливом.

— Ну що, мій суворий і незламний друже, за успішно пережите друге побачення! — урочисто проголосив Крістіан, із дзюркотом піднімаючи свій важкий кухоль із темно-бурштиновим елем.

Рейвен лише мовчки, із глибоким і важким зітханням, торкнувся своїм кухлем його келиха. Дзенькіт потонув у загальному гомоні пабу.

— Ти навіть не уявляєш, який я справжній герой і вірний товариш, — із виразом повної невинності на обличчі продовжив Крістіан, роблячи добрячий ковток. — Я весь час мужньо стримувався і не діставав тебе розпитуваннями! Не влаштував тобі допит із пристрастю.

— Це найбільша й найбезсоромніша брехня, яку я чув за сьогоднішній день, — не піднімаючи очі, процідив Рейвен.

— Добре-добре, два десятки посильних із записками посеред дня не рахуються, — легко відмахнувся Крістіан і спирався ліктями на стіл, хитро примружившись.

 — Але якщо серйозно... Коли чекати на наступне випробування від SoulMatch? Я вже підготував спеціальний календар для твоїх магічних катастроф і романтичних провалів!

— Якщо ця магія викине ще щось подібне, — із загрозою в голосі мовив Рейвен, піднімаючи свої темні пронизливі очі, — я спалю той конверт чорним магічним вогнем. Прямо на твоєму робочому столі. І, можливо, разом із тобою.

— О, бачиш! Ти вже вдаєшся до дружніх погроз! Значить, почуття гумору повертається, а життя після квіткового шоку налагоджується! — щиро засміявся Крістіан.

Рейвен лише тихо фиркнув у свій кухоль і знову зробив ковток. Проте, попри дружні кпини й розважливий тон Крістіана, його думки завзято не бажали відпочивати. Вони мимовільно линули до таємничої незнайомки з того самого першого побачення. Він згадував її живий погляд, щиру посмішку й те, як вона намагалася стримати сміх від слів свого співрозмовника.

Рейвен навіть сам не помітив, як за останні пів години кілька разів машинально кидав погляд на важкі дубові двері пабу щоразу, коли ті рипіли, пропускаючи нових гостей. Він ніби сподівався побачити серед них саме її.

«Безглуздя якесь...» — роздратовано пробурмотів він собі під ніс і знову припав до кухля, намагаючись прогнати ці дивні думки.

Тим часом на іншому кінці столиці, у затишній вітальні Амеліс, вечір протікав у зовсім іншій, спокійній та розслабленій атмосфері.

Крізь прочинені балконні двері до кімнати линуло тепле літнє повітря, наповнене ніжним ароматом нічних квітів із садка. На невеликому столику між дівчатами стояла широка таця з ягідним тартом, ніжними повітряними тістечками й великим глечиком прохолодного лимонаду з м'ятою, шматочками лимона та кубиками льоду, які весело побрязкували при кожному русі.

— Отже, давай підсумуємо наші результати, — мовила Ліана, зручно вмощуючись на м'якому дивані й беручи з таці шматочок ароматного ягідного тарту. — Перше побачення — красивий, елегантний працелюб.

— Бізнесмен, — автоматично, за звичкою до точності, поправила Амеліс, підтягуючи до себе диванну подушку.

— Суті це взагалі не змінює. Друге побачення — самозакоханий актор, який марить власною величчю, ідеальним профілем і під кінець опинився у вершках.

— Абсолютно точно, — полегшено зітхнула дівчина.

— Отже, попереду в тебе залишається ще цілих п'ять кандидатур!

Амеліс тихо й розпачливо застогнала, заховавши обличчя у м'яку подушку:

— Ох, благаю тебе, Ліано, тільки не нагадуй мені про це... Мені вже від самої думки стає млосно.

Ліана весело й дзвінко засміялася, підсуваючи подрузі тарілочку зі смаколиками.

— Зате уяви, скільки в тебе буде кумедних історій! Але якщо без жартів... ти виглядаєш справді виснаженою.

Амеліс кілька секунд мовчала, покручуючи в руках прохолодний келих із лимонадом. Прозорі крапельки повільно стікали по склу.

— Бо я так і почуваюся, Ліано, — тихим голосом зізналася вона, дивлячись на зоряне літнє небо за балконом. — Знаєш... мабуть, Маріс усе ж мав рацію.

— Про що саме?

— Про відпустку.

Ліана від здивування навіть перестала жувати й витріщилася на подругу широко розплющеними очима:

— Ти... ти зараз добровільно, без катувань, вимовила слово «відпустка»? У самому розпалі літа?

— Не дивися на мене так, ніби в мене виросли ельфійські вуха, — посміхнулася Амеліс. — Я ще в повній свідомості.

— Перепрошую, але я просто хочу як слід запам'ятати цей історичний момент! Записати його золотими літерами!

Амеліс щиро усміхнулася:

— Справді... Останні кілька місяців я працювала практично без відпочинку. Замовлення, магічні накопичувачі, вечірні досліди в майстерні... А тепер ще й цей божевільний марафон із семи побачень від SoulMatch. Це занадто навіть для мого терпіння.

— От бачиш! Нарешті здоровий глузд переміг твою хронічну працелюбність!

— Але спочатку я повинна повністю доробити й здати те велике замовлення на захист для міської варти, — швидко додала Амеліс. — Маріс дуже на мене покладається, і я не можу його підставити.

— А потім? — допитливо примружилася Ліана.