Розділ 4

Розділ 4

Конверт, що лежав на столику у вітальні, раптом спалахнув яскравим золотим світлом. Промені пробилися навіть крізь зачинені двері спальні. Повітря в кімнаті здригнулося, пронизане магією. 

— Здається... починається, — тихо сказала Ліана, затамувавши подих і міцно схопивши Амеліс за руку потиснула її на прощання.

Амеліс повільно підійшла ближче. Печатка сама розтанула, мов крапля сонячного воску, і конверт безшумно розкрився. Всередині нього лежала щільна листівка кольору слонової кістки. Щойно Амеліс торкнулася її, золоті літери почали проступати просто на її очах, виводячи напис:

Вітаємо, Амеліс! Ваше перше побачення призначене на сьогодні. На місці зустрічі вже чекають на вас. Довіртеся магії долі, вона знає правильний шлях.

Торкніться круглої печатки внизу для активації порталу.

Амеліс важко ковтнула, відчуваючи, як серце калатає у грудях від переживань.

— А якщо я не довіряю цій магії? Якщо я хочу залишитися вдома?

Листівка, звісно, мовчала, але золоте коло світилося дедалі яскравіше, наполегливо вимагаючи дії. Повітря навколо листа почало закручуватися в маленьку вирву.

— Амеліс, — тихо промовила Ліана. — Якщо чесно... мені й самій трохи лячно. Я не думала, що цей додаток настільки потужний. Але тепер ми хоча б дізнаємося, як він працює. Іди. Ти заслуговуєш на те, щоб бути щасливою, навіть якщо це почнеться з такого божевілля.

Амеліс глибоко вдихнула, заспокоюючи тремтіння в пальцях, і торкнулася печатки.

Світ навколо вибухнув мільярдами золотих іскор. Кімната розчинилася, обличчя Ліани зникло, під ногами зникла підлога, але страху не було — лише дивне відчуття легкого польоту, наче її підхопив теплий літній вихор, закрутивши в танці.

За мить усе стихло. Ноги торкнулися м'якої, прохолодної поверхні. Амеліс розплющила очі й ахнула, мимоволі притиснувши долоню до губ.

Перед нею простягався неймовірний, фантастичний сад, якого точно не було в межах столиці. Можливо, це був окремий ізольований вимір. Дерева вкривали тисячі золотих ліхтариків, що плавно гойдалися у вечірньому повітрі, виливаючи м'яке, бурштинове світло. Поміж пишними клумбами з дивовижними синіми та пурпуровими квітами миготіли крихітні світлячки, великий фонтан у центрі вигравав сріблястою водою, яка світилася зсередини, а тиха, чарівна музика народжувалася, здавалося, просто з подиху вітру, шелесту листя та сплесків води.

— Нічого собі... Яка краса навколо, — прошепотіла вона, озираючись навколо й відчуваючи, як аромат нічного жасмину наповнює легені.

— Пані Амеліс?

Вона обернулася, злегка здригнувшись від несподіванки. Поруч стояв високий, привабливий чоловік років тридцяти у світлому, бездоганно випрасуваному костюмі. У руках він тримав вишуканий букет білих троянд, пелюстки яких іскрилися від магічної роси.

— Добрий вечір. Мене звати Ейден.

 Його усмішка була привітною, а погляд — спокійним, теплим і дуже відкритим. Він зробив легкий, чисто джентльменський уклін і простягнув їй квіти.

— Радий знайомству. Магія додатку не збрехала — ви чарівна.

Амеліс трохи ніяково усміхнулася, приймаючи букет. Його вага та прохолода допомогли їй усвідомити що все це насправді.

— І я... мабуть. Дякую за квіти, вони неймовірні.

Ейден тихо засміявся, і цей сміх був приємним, низьким:

— Повірте, я почувався так само розгублено ще п'ять хвилин тому. Коли мене висмикнуло прямо з робочої зустрічі, я думав, що це напад конкурентів. Але цей сад... він налаштовує на мирний лад, чи не так?

Напруга, що сковувала Амеліс весь день, нарешті почала відступати. Ейден здавався нормальним, вихованим і зовсім не небезпечним.

— То... нас справді звела магія цього додатка? Ви теж заповнювали анкету?

— Звичайно, що так, — усміхнувся він, пропонуючи їй лікоть. — Мій брат вважає, що я занадто багато часу приділяю бізнесу і запропонував скористатися цим додатком. Що ж, мушу визнати, цей магічний додаток має почуття стилю.

Вони повільно рушили доглянутою алеєю між сяючими деревами. Ейден виявився цікавим співрозмовником, він легко розповідав якісь кумедні історії, не перевантажуючи Амеліс зайвими розпитуваннями. Дівчина ще раз озирнулася, розглядаючи краєвиди, і саме тоді її погляд випадково зачепив відкриту сусідню терасу, підняту над садом на кілька сходинок.

За столиком там сидів темноволосий чоловік у чорній сорочці з розстебнутими верхніми ґудзиками. Навпроти нього щось дуже захоплено, майже без упину розповідала вродлива дівчина в яскраво-червоній сукні. Вона так жваво жестикулювала, що її численні золоті браслети безупинно дзвеніли, порушуючи навіть тишу саду.

Чоловік мовчав. Він підпирав підборіддя рукою, а його довгі пальці час від часу нервово постукували по склу келиха з якимось темним напоєм. Він лише зрідка відповідав короткими, холодними фразами, навіть не посміхаючись у відповідь на кокетливі погляди дівчини. Навіть здалеку було видно: він волів би зараз опинитися в найнебезпечнішому підземеллі, серед розлючених тролів або на руїнах стародавнього проклятого замку, тільки не тут. Його фігура випромінювала таку хвилю роздратування, що Амеліс, як чутлива магиня, майже фізично відчула цей холод.

Вона мимоволі усміхнулася, пригальмувавши крок. «Бідолаха... Схоже, його теж сюди затягли магічним шантажем або дурним парі. Співчуваю його супутниці, з таким виразом обличчя тільки на цвинтарі гуляти».

Темноволосий раптом підвів очі, ніби відчув її пильний погляд або збурення магічного поля.

Їхні погляди зустрілися лише на одну коротку мить. Незнайомець ледь насупився, вдивляючись у її обличчя, і в його темних, майже чорних очах на мить спалахнув хижий вогник цікавості, ніби він намагався пригадати, чи не бачив її раніше серед своїх креслень чи магічних сувоїв. А потім спокійно, з абсолютно кам'яним, байдужим виразом обличчя, відвернувся назад до своєї галасливої супутниці.