Розділ 2

Розділ 2.

Наступного ранку Амеліс прокинулася з відчуттям, ніби стукіт гномів-шахтарів перемістився прямо в її череп. Кожен удар  віддавав у скронях важким, пульсуючим болем, а в роті панувала така посуха, наче вона тиждень блукала Випаленою пустелею.

Вона тихо застогнала, натягнула важку ковдру на голову, ховаючись від безжального літнього ранкового сонця, що пробивалося крізь фіранки, і щиро пошкодувала, що в Академії Вищої Магії не винайшли заклинання від сорому. Хоча ні. Спочатку від головного болю. А вже потім — від сорому. Добре, що хоч зілля є. І його потрібно випити якнайшвидше. Клацнувши пальцями Амеліс сказала заклинання і перед нею з’явилася пляшечка з зіллям. Не гаючи ні хвилини дівчина випила зілля і чекала , коли ж в голові проясниться і вона перестане боліти.

А тим часом перед очима одна за одною спливали вчорашні події: ягідні коктейлі, які здавалися такими безневинними, її власні емоційні, надто голосні скарги про Тома, безтурботний сміх Ліани... і магічний додаток.

Амеліс різко сіла на ліжку, через що в голові одразу неприємно стрільнуло, а перед очима на мить затанцювали темні цятки.

— Тільки не кажіть, що це було насправді... Будь ласка, нехай це буде просто галюцинація, — прошепотіла вона.

Дівчина схопила магфон із тумбочки. Екран пристрою спалахнув, і надії на те, що все це був лише сон, розвіялися. На ньому красувалася золота іконка додатка SoulMatch, яка мерехтіла так яскраво, ніби знущалася над нею.

— О ні… Не може бути. Такого не може бути.

Амеліс кілька разів гарячково тицьнула пальцем в екран, сподіваючись, що пристрій просто завис. Відкрилася її новенька, абсолютно небажана анкета, прикрашена якимись дурними магічними іскорками.

*Ім'я: Амеліс.

*Статус: Учасниця.

*Заплановано побачень: 7.

*Діапазон пошуку: Сумісність вищого рівня.

— Це якийсь жарт... Які сім побачень?! Завжди було одне. У них що, налаштування збились?

Вона рішуче натиснула кнопку «Видалити профіль». На екрані одразу вискочило системне повідомлення, написане витіюватим шрифтом: «Видалення профілю тимчасово недоступне».

— Серйозно? Як це недоступне?

Амеліс натиснула ще раз, сильніше, ніби це могло допомогти. І ще. Потім знайшла у вкладках кнопку «Скасувати участь». «На жаль, після підтвердження магічного договору відмова неможлива».

— Якого ще договору?! Я нічого не підтверджувала!— обурено вигукнула вона в порожню кімнату, махаючи руками від безсилля.

Внизу дрібним, ледь помітним золотистим шрифтом миготіло: «Погоджуючись на участь за допомогою відбитка магічної аури, користувач безповоротно приймає умови Магії Долі. Будь-які спроби маніпуляцій караються блокуванням особистих чарів на термін дії договору».

— Лі–а–но... — Амеліс безсило впала обличчям у подушку й глухо пробурчала: — Я тебе все-таки за–ду–шу. Повільно. І без використання магії, щоб жоден артефакт не зафіксував злочин.

На роботу Амеліс прийшла із запізненням, чого зазвичай собі ніколи не дозволяла. Невелике агентство з проєктування захисних чарів, заховане в одному з тихих провулків чарівної частини столиці, уже кипіло роботою. На полицях сяяли запечатані скляні сфери з активованими магічними схемами, у повітрі літали маленькі світлові кульки, які виконували роль місцевого освітлення, а за великим дубовим столом її колега Маріс намагався змусити зачароване чорнило писати рівними літерами закляття нового безпекового купола.

Чорнило вперто малювало качок. Синіх, пухких і вкрай незадоволених життям.

— Доброго ранку, — буркнула Амеліс, чіпляючи свою сумочку на гачок.

— Не дуже доброго, — відповів Маріс, навіть не підводячи голови від пергаменту. Його русяве волосся було розпатлане, а на щоці красувалася синя пляма. — Подивись на це. Подивись.

Він показав сувій. На ньому гордо красувався десяток синіх, детально промальованих качок, які, здавалося, от-от крякнуть. Амеліс не втрималася й розсміялася, забувши про свій поганий настрій. Картина маслом, як кажуть.

— Зате симпатичні. Дивись, у цієї навіть є маленький капелюшок.

— Це захисне закляття для міської ради! Вони зажадали вищого ступеня захисту!

— Тоді... це дуже офіційні качки. Скажеш їм, що це новий магічний тренд для захисту від підробок.

Маріс скривився і відкинув перо, яке одразу ж намалювало ще одну качку на стільниці.

— Я знав, що не треба було купувати дешеве чорнило у тих контрабандистів на Нижньому ринку. Продавець божився, що воно наділене духом точності. Ага, духом качиної точності!

Амеліс усміхнулася. Було приємно хоч ненадовго відволіктися від думок про вчорашній вечір. Вона занурилася в роботу, намагаючись сховатися в рутині від всього, що чекало на неї в найближчому майбутньому. І час пробіг непомітно. Дівчина перевірила два амулети від пристріту, додавши туди кілька захисних заклять, закінчила складний захисний браслет для місцевої аристократки, виправила закляття на дитячому оберезі від нічних кошмарів. Рутина заспокоювала, і вона майже перестала думати про дивний додаток. Магія в її руках діяла бездоганно, слухняно вплітаючись у просторові лінії та заклинальні формули. «Ось моя стихія, — думала Амеліс. — Конкретна, логічна, передбачувана. Не те що ці дурні серцеві справи».

Саме тому поява поштового птаха застала її зненацька.

У відчинене вікно агентства, піднявши легкий вітерець і розворушивши сувої на столі, влетіла маленька срібляста сова. Вона була створена з чистого магічного світла, а її пір'я переливалося всіма відтінками перламутру. Вона зробила коло під стелею й упевнено опустилася просто перед Амеліс, ігноруючи Маріса, який спробував відігнати її сувоєм. У дзьобі пташка тримала кремовий конверт, перев'язаний золотою стрічкою.

— Для мене? — здивувалася Амеліс.

Сова кивнула, поклала конверт на стіл і одразу розчинилася золотими іскорками, лишивши в повітрі легкий запах трав.

Маріс присвиснув, витягуючи шию, щоб розгледіти що ж принесла птаха.