Глава 2. Крок другий - вже вдаліше

– Газова служба! Перевірка лічильників! – Доля тицьнула під ніс жіночці якийсь листок, й та, кивнувши, пустила їх у під’їзд.

– Що ти їй показала?

– Яка різниця! – знизала та плечима. – Головне – повірила.

Всередині було темно після вулиці й Недоля ледь не розтягнулась перед сходами, перечепившись через якийсь поріжок:

– Та забери його Лихо однооке! – вилаялась. – Боги наші прадавні! Хто ж так будує?! Щось не так в цьому світі пішло. Ти глянь, – штовхнула сестру, киваючи на стіну, – що тут понаплетено!

– А хто плів? – шикнула та сердито.

Недоля скривилась й очі відвела:

– Клятий Баюн! Щоб я йому ще збитню налила? Та не діждеться! Стільки розплітати через нього!

– Ой, та прошу! – фиркнула Доля. – Хто тебе плести змушував під його пісні?

– Та сама ж підганяла: швидше та швидше! Гра ж бо чекає! – вперлась кулаками в боки.

– А свої мізки на що?!

– Ну, знаєш!

– Все! Годі! – обірвала її сестра. – Дзвони й хоч навколішки падай, а двері щоб відчинили, хоч на щілинку – мені вистачить прошмигнути. А там і тебе затягну.

Легко сказати! Та вона вже зрозуміла, що нинішній народ не надто спішить двері прочиняти: більше крізь них розмовляє. Але той дурнуватий Гугл підказав, що треба погрозами сипати, хоч і в міру. Хто тільки ці штуки повигадував?! Раніше було до волхва місцевого завітаєш, і він тобі все розповість, ще й пригостить смакотою. А тепер з залізякою якоюсь розмовляти доводиться! Про смачненьке можна й не згадувати: залізяка – вона і є залізяка бездушна!

Недоля потяглась до дзвінка та сестра перехопила її руку:

– Що хоч казатимеш?

– Водою заливають. Ця штукенція, – вона потрясла перед її носом планшетом, – сказала, що непоганий привід.

Доля на неї витріщилась, мов на дичину яку:

– Не знаю, як Баюну, а тобі точно збитню більше не наллю. Кого вони заливають на першому поверсі? – змахнула рукою. – Мишей у підвалині? Скажемо, що вони наскаржились?!

Недоля знітилась. Недарма ж кажуть, що ім’я на все життя впливає: дякувати матусі – назвала! От і йде все шкереберть!

– Що?! Знов газовиками прикидатись? Гадаєш, двічі так пощастить? – скривилась ображено.

– Відійди! – сестра відсторонила її від дверей. – Я сама!

– А до хати хто прошмигне?! – обурилась та.

– Ти й прошмигнеш! – пирхнула Доля. – Не все ж мені!

– Та не з моїм щастям!

– От же! – похмурилась сестра й, простягнувши долоню до її чола, влила трохи своєї вдачі. – Цього достатньо.

Недоля обернулась кицькою й зникла у пів смерку, котрий був невидимим для людей. Після кількох дзвінків у двері й суворої промови Долі, що як вона не побачить газовий лічильник, то мешканцям квартири відріжуть газ, двері відчинились.

Дійсно: відсипаного сестрицею везіння виявилось достатньо, щоб вскочити до хати. Поки сама облаштується, а вночі й Долю впустить. Та не встигла й кроку ступити, як налетіла на дві пари пронизливих очей. І дивились вони не добре…