Сім кроків до життя

Пролог

Макош кинула погляд на візерунки, в котрі сплітались людські життя. Комусь пощастило і його малюнок ряснів дивними чарівними сплетіннями, в когось вони були простішими, а в когось скидались на клубок змій. По-всякому бувало, але несправедливості вона не допускала й прискіпливо перевіряла роботу своїх доньок, котрі особисто займались плетінням. Бували, щоправда, помилки – стільки народу! – та не часто. Мабуть… Що це? Знов?!

– Доле! Недоле!

Материн крик неприємно різонув слух. Рука Недолі так і завмерла з кубиком у руці:

– Йой!

– Кидай вже! – підганяла сестра. – Встигнемо.

Та й пальці розімкнути не вдалось, як пролунав наступний практично зойк:

– Зараз же!

– Я майже виграла, – простогнала Доля. – Ну, що там знов?!

– Краще ходім, бо ж змусить ще щось наново переплітати.

Тяжко зітхнувши, сестри підвелись й попрямували до зали людських доль. Там, заклавши руки за спину, важким кроком вздовж візерунків проходжувалась їхня мати, і зараз вона була просто уособленням грому й блискавки, котрі точно мали впасти на їхні голови.

Зупинившись на відстані від неї – так спокійніше – вони дивились на похмуре (м’яко кажучи) обличчя Макоші.

– Це що?! – тицьнула вона вказівним пальцем у якийсь візерунок.

Сестри знизали плечима.

– А що там? – задля виду витягнула шию Доля.

– Це хто тут вузлів понав’язував? На одну долю – стільки?! – з очей богині вилетіли парочка блискавок й врізались просто попід ноги її доньок, висікаючи іскри з мармурової підлоги.

– Ай! – скрикнула Недоля, коли одна з іскор вдарила її по нозі. – Та за що?!

– Я спалю ті ваші кубики до Лиха одноокого! Я вас Карачуну бороду заплітати відправлю! – розпалювалась мати все більше та яріше. – Ви в мене до віку сніжинки сортувати будете!

– Може, протягом сплутало? – несміливо пискнула Доля, переживаючи за те, що свята наближаються, а вони ще вбрання не оновили.

– Зараз вас звідси протягом винесе! – гарикнула матір. – До мене!

Боязко позираючи на неї, сестри таки рушили, підходячи ближче: візерунки – як візерунки! Люди й самі інколи такого у своєму житті понаплутують, що тільки встигай виправляти! Ну, хочуть собі проблем – хай мають!

Схопивши за руку Недолю, богиня підштовхнула її ближче до сплетінь і мало не носом тицьнула в одне з них:

– Чия робота?!

Та хто ж його знає? Тут Баюн у гості нещодавно завітав був. Пограли трохи. Збитню випили. А той, як трохи хильне, так і співати починає. Та від його співів одразу ж у сон клонить, тож, може, де й наплутали чого. То й що? Тих людей он – що мурах! І через одну стільки галасу?!

– Все виправимо, матінко, – спробувала посміхнутись. – Десь за рік-два – розплутаємо.

– Які рік-два?! – Макош їх ледь не ревом оглушила. – Самі! І щоб до Коляди встигли! У вас сім днів. Сім! Крок у крок, щоб виправили!

Боги наші прадавні! Відрядження у світ людей?! Сім кроків до життя – тихого…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше