Розділ 44

Розділ 44

Весілля як такого в них не було. Просто розписалися в рагсі й стали чоловіком та дружиною. Остап одягнув Інзі на палець обручку з ініціалами "І" та "О", яку дівчина колись знайшла в сейфі. Це був його подарунок, який вона не насмілювалася одягнути тоді (вагалася, не впевнена до кінця, чи хоче цього), а зараз зробила це з радістю. А браслет з буквами "І" та "А", який нагадував їй про ненависного Артема, викинула на смітник. 

Через кілька днів Інга почула ще одну гарну новину, дізнавшись про яку, вони з Остапом пораділи разом. Адже їхній знайомий Іван Непийвода з України пройшов усі відбіркові тури до відомої надзвичайно популярної у світі міжнародної гри "Живи або втікай!". І тепер брав участь у ній. Щовечора відбувалися прямі трансляції з етапів гри, й Інга з Остапом щиро вболівали за Івана.

І от сьогодні, коли тихий осінній вечір опустився на маєток, а Назарчик давно сопів у своєму ліжечку, у вітальні, де м’яко потріскував вогонь у каміні, Інга, пригорнувшись до Остапа, увімкнула телевізор. Якраз ішов останній випуск спеціального шоу з цієї гри, де мав визначитися фіналіст і переможець.

Зараз на екрані серед суворих гірських пейзажів двоє виснажених чоловіків намагалися розпалити вогонь. Кожен був у різних місцях. Іван перебував у невеликій впадині, де хоч трохи менше дув вітер, а його суперник чомусь намагався розвести вогонь на відкритій місцевості. 

— "Живи або втікай!" — прочитав Остап назву з екрану. — Дивна назва для гри. Розумію, що гра типу на виживання в складних умовах, але чому втікай?

Інга, не відриваючи погляду від екрана, пояснила:

— Тому що там є й дикі звірі. Від них втікати треба. Усі учасники на це погодилися. Якщо є загроза життю, і не встигли втекти, мусять натиснути червону кнопку. Дивися! Це Іван! Ого, як він сильно заріс і схуд, але погляд такий же самий, впертий і рішучий. 

На екрані показали обличчя Івана, обвітрене, втомлене, але й справді рішуче. Він методично, без паніки, висікав іскру кресалом, прикриваючи трут від поривів вітру.

— Він казав, що це випробування для тіла й психіки, — тихо промовила Інга, згадуючи ту ніч у лісі. — Розповідав, що етапи щоразу складніші. Спочатку їх висадили на болотах, де були хмари комах і невідомий шлях. Пам'ятаєш, один із учасників мало не втонув у болоті? Потім вони мали самостійно перепливти льодяну річку...

— Ага, а тепер вони мають вижити ніч у горах, маючи лише ніж і вогниво, — додав Остап, читаючи титри внизу екрана. — Божевілля. І все це заради грошей?

— Можливо, хтось там заради грошей. Навіть напевно. А от Іван заради шансу, — впевнено відповіла Інга. — Він казав, що хоче довести собі, що не зламався, що може...

У цей момент другий учасник, якого показували на екрані в суміжному віконці, раптом не витримав, він, лаючись, жбурнув своє кресало на землю і почав топтати ногами. Потім витягнув із кишені якийсь маленький прилад і натиснув на червону кнопку тривожного маячка. Він здався.

Камера миттю переключилася на Івана. Чоловік, згідно з правилами гри, отримав звуковий сигнал з того приладу, бо всі глядачі почули пищання (учасники носили при собі спеціальні мікрофони й камери, і їхнє виживання відбувалося онлайн), але не одразу зрозумів, що сталося. Він нарешті запалив свій маленький вогник і дбайливо підкладав у нього якісь гілочки. Вогонь розгортався все яскравіше, і Іван задоволено почав гріти біля нього закоцюрблі від холоду руки. Лише коли над ним завис вертоліт і прожектор вихопив його постать, він підвів голову.

— Іване! – прогримів голос ведучого з динаміків (все це перекладалося наживо з англійської мови для українських глядачів). — Ви – переможець гри "Живи або втікай!"! Вітаємо вас!

Інга затиснула долонею рота, а Остап міцніше обійняв її. Вони мовчки дивилися, як Івана підняли на борт вертольота.

Наступний кадр був уже зі студії. Іван, чистий, поголений (хоча й трохи зніяковілий у новому костюмі), стояв на сцені. Його обличчя ще зберігало сліди втоми, але очі сяяли.

— ...І ви отримуєте головний приз! – оголосив ведучий під оплески. — П’ятсот тисяч євро!

Іван взяв величезний символічний чек, широко посміхнувся в камери.

— Він це зробив, — прошепотіла Інга зі сльозами на очах. — Він зміг.

— Справжній боєць, — з повагою кивнув Остап.

— Але в нас є ще один сюрприз для нашого переможця! – усміхнувся ведучий. — Те, заради чого, як він казав, він пішов на це!

Із-за лаштунків раптом вибігла жінка, а за нею маленький хлопчик, років п’яти.

— Тату!

Іван обернувся. Здавалося, він забув і про гроші, і про камери. Він опустився на одне коліно, і хлопчик кинувся прямо в його розкриті обійми. Чоловік притиснув сина до себе так міцно, наче боявся, що той зникне. Підійшла дружина і, не стримуючи сліз, обійняла їх обох. Камера наїхала ближче, вихопивши у великий план їхні об’єднані руки.

Інга також не стримувала сліз радості. Вона дуже раділа за Івана, чоловіка, котрий колись простягнув руку допомоги їй та Остапу, а тепер нарешті здобув усе, чого так прагнув. Він довів, що є справжнім бійцем, вистояв, отримав свою перемогу, нагороду й, найважливіше, повернув сім’ю.

Остап мовчав, спочатку ще дивився на екран, а потім перевів погляд на свою жінку, ніжно витер її щоки.