Епілог

Епілог

Минуло кілька днів. Тепла золота осінь вступила у свої права, фарбуючи ліс, який колись був для Інги й Остапа місцем жаху, у помаранчеві та жовті відтінки.

Машина проїхала лісовою дорогою, в'їхала у село і зупинилася біля знайомого Інзі паркану. Остап заглушив мотор, і на мить у машині запала тиша.

— Ти попередила пані Ганну? — запитав він, стискаючи долоню Інги, яка помітно хвилювалася.

Інга кивнула, дивлячись на хатину, що ховалася за розкішними кущами калини.

— Так, ходімте, я давно хотіла до неї приїхати! Добре, що ми вибралися сюди!

Вони відчинили хвіртку, і одразу ж на ґанок, витираючи руки об фартух, вийшла пані Ганна. Вона примружилась, розглядаючи гостей, і її обличчя, зазвичай суворе й заклопотане, розпливлося у широкій усмішці.

— Ну, нарешті! Я вже всі пиріжки з'їла, чекаючи на вас! — радісно промовила вона, а в очах заблищала неприхована радість.

Вона одразу ж впізнала свою "Інну", яку знайшла колись непритомною в лісі. Але тепер це була Інга, впевнена щаслива жінка в елегантних світлих штанах і кашеміровому светрі. За нею йшов її чоловік Остап, котрий тримав за руку їхнього сина, Назарчика. Про них усіх їй розповіла Інга по телефону. Назарчик із цікавістю розглядав нове місце.

— Добрий день, пані Ганно, — м’яко промовила Інга, підходячи до жінки.

— Боже ж ти мій, — видихнула Ганна, оглядаючи її з ніг до голови. — А я ж казала Степанові, що ти не проста дівчина! Бач, яка ти пані!  А це, виходить...

— Остап, — чоловік схилив голову. — Ми приїхали подякувати вам за те, що врятували Інгу.

— Та про що там говорити, — ніяково махнула рукою Ганна. — Добре, що тоді по гриби пішла. Наче Бог мене привів. Дуже тепер радію, що Інга все згадала. Трохи я чула й читала новини про вас. Чудово, що все закінчилося добре. А це хто в нас такий парубок? — поглянула вона на Назарчика.

— Це наш син, Назарчик, — посміхнулася Інга. — Привітайся сину. 

— Доброго дня. А ви хто? — промовив зніяковілий хлопчик, ховаючись за татом.

— Це бабуся, яка допомогла мамі, коли вона загубилася, — пояснив Остап.

— Я не бабуся! — миттю відреагувала пані Ганна. — Я ще жінка ого-го! Але для тебе, Назарчику, може, й буду бабусею. Зроблю виняток, — розсміялася жінка. — Ходімте вже до хати. Ото буде пліток на все село, що в мене гості! Надька Крикотуха, напевно, аж до нашої вулиці добіжить, намагаючись вивідати, хто ви такі!

Інзі здалося, що в затишній маленькій хатині нічого не змінилося. Так само пахло сушеними травами і чимось солодким. На столі, застеленому вишиваною скатертиною, вже стояла миска з варенням, молоко і ціла гора рум’яних пиріжків.

Назарчик, побачивши пиріжки (вони страшенно смачно пахли!), забув про сором’язливість і швидко опинився за столом.

Вони сиділи втрьох, а пані Ганна метушилася поруч, наливаючи молоко і підкладаючи Назару найкращі пиріжки.

— ...А я ж одразу побачила, що ті літери на браслеті не просто так, — розповідала вона, звертаючись більше до Остапа. — "І" та "А". Думала, "Інна" та "Андрій" якийсь. А воно он як, і не Артем зовсім виявився чоловіком Інги, — говорила пані Ганна, коли вони коротко розповіли їй всю свою історію. — Та головне, що все стало на свої місця. А той покидьок Артем? Знайшовся ж? Схопили кого?

— Знайшовся. Його заарештували. І його коханку також, — підтвердив Остап. — Вони отримали те, на що заслужили, і вже ніколи нікому не нашкодять.

Вони просиділи у доброї жінки майже до самого вечора. Остап та Інга розповідали їй про свої плани, про тихе весілля, про те, як відновлюють маєток, про те, що хочуть жити просто і спокійно. А коли сонце почало сідати, вони зазбиралися додому.

— Нам час, пані Ганно. Але ми обов'язково будемо вас відвідувати, якщо ви не проти. І приїдемо до вас у гості на Різдво, наприклад, — обняла жінку Інга. — Ви ж мені тепер наче хресна мати, моя рятівниця. 

— Чекатиму в гості! Не забудьте! — серйозно відповіла жінка. Вона вивела їх на ґанок, вручила Остапу важкий пакет із домашніми яйцями, трилітровим слоїком молока, двома банками вишневого варення і пучками засушеної м’яти. — Тримайтеся одне одного, діти. Любіть одне одного. Це найголовніше в житті. 

Машина від’їжджала вже в сутінках. Інга дивилася у дзеркало заднього виду, поки силует пані Ганни, що стояла на дорозі, не зник за поворотом. Потім вона поглянула на Остапа і відчула, що в цей момент вона просто неймовірно й абсолютно щаслива. Бувають такі моменти, коли ти відчуваєш життя гостро і чітко. Остап, наче відчув щось, він знайшов долоню дружини й міцно стиснув.

— Все добре, кохана?

Інга поклала голову йому на плече. Позаду мирно сопів Назарчик, якого зморив сон від пережитих емоцій, а попереду чекав їхній рідний і затишний дім.

— Тепер так, — прошепотіла вона коханому. — Тепер усе нарешті добре.