Розділ 42

Розділ 42

Інга сіла на землі поруч із Остапом. Вона взяла коханого за руку, сльози котилися градом. Його очі були напіввідкриті, але він дихав, був живий. Інга відчула одночасно й страх за життя коханого, і полегшення, чоловік поки що тримався, але його стан, очевидно, був важким.

Вдалечині чулися завивання сирени, Іван з напарниками вИкликали пожежників, поліцію й швидку допомогу.

Незабаром лікарі обережно клали Остапа на лікарняні ноші, а Інга стояла поруч, не випускаючи його руку зі своєї, шепотіла:

— Тримайся, коханий… все буде добре. Ти не повинен померти. Адже в нас попереду ще весілля, наш малий Назарчик вже чекає маму з татом… Я що, дарма відновлювала свою пам'ять? І ти обіцяв одружитися! Невже кинеш мене з дитиною? Матір'ю-одиначкою не хочу бути!

Вона мимохіть жартувала, але сльози омивали її щоки, проте голос, хоч і трохи тремтів, був упевнений:
— Тримайся, Остапе, заради нас! Заради нашого сина! Заради нашого кохання!

Потім Інга поговорила з поліцейськими і дуже просила переслідувати все-таки Артема. Сказала, що це Остап давав слово його не переслідувати і давав йому фору двадцять чотири години, а вона нічого не обіцяла і, якщо треба, то вона навіть заплатить, щоб цього покидька обов'язково зловили. Після пострілу Гертруди все змінилося. Тепер жодних домовленостей зі злочинцями...

Гертруду затримали на місці, одягнули кайданки і відвели в поліцейську машину. Її обличчя було спотворене люттю й розпачем. Інга сподівалася, що жінка отримає по заслугах...

Минуло кілька днів. Білі стіни лікарні вже не здавалися Інзі такими холодними й чужими, як тоді, коли вона сиділа тут на лавці в коридорі й чекала результатів операції. Наче рідні стали ті стіни, які вона бачила вже довгий час.

Остапа врятували, і вона молила Бога, щоб він прийшов у себе якнайшвидше. Сьогодні лікарі дозволили вперше відвідати Остапа, і вона хвилювалася, наче перед першим побаченням. Він вже отямився, і медсестра сказала, що навіть жартував.

Інга увійшла в палату і побачила, що Остап дрімає. Сіла скраєчку на ліжку і дивилася на його зморене обличчя довго-довго. Його обличчя ще було блідим, але дихання рівним, а на грудях під бинтами серце билося вперто й упевнено. На маленькому екрані поруч із ліжком вона бачила смикані лінії, які показувалиа, що пульс ритмічний і постійний.

Раптом Остап розплющив очі, і вони з Інгою зустрілися поглядами.

— Інго… — прошепотів він слабко.

— Остапе, не говори багато! Лікарі забороняють. Як ти? — тихо спитала вона, торкнувшись його руки. — вона всміхнулася, хоча очі її наповнились сльозами. — Ти навіть не уявляєш, як я злякалася… Куля пробила бік, зачепила легеню… Лікарі сказали, ще трохи — і шансів би не було...

Він зарухався, але вона обережно поклала долоню на його плече:

— Не рухайся. Тобі потрібен спокій.

Остап уважно вдивився в її обличчя, попросив хрипко:

— Розкажи… що було потім. Я пам’ятаю все смутно, тільки вибух болю, а далі вже нічого...

Дівчина зіхнула й похитала головою. 

— Артема затримали. Він навіть не встиг утекти з лісу. Його спіймали майже одразу, — її голос здригнувся, але в очах промайнула рішучість. — Він більше не нашкодить. Тепер знаходиться у в'язниці, як і його коханка Гертруда. Вони обоє придумали й реалізували цей страшний план. І тобі, і мені перед весіллям підкинули добрячу дозу препаратів, які впливають на пам'ять. Я підозрюю, що й раніше потрошку підкидали в їжу чи напої. Домробітниця Юстина була з ними в змові. Вони пообіцяли їй добрячі гроші. Вона зізналася, що погодилася грати людину, яка не знає про те, що в мене є дитина. І у всьому їх підтримувала. Їй сказали, що зі мною і з тобою все одно все буде добре. Розповіли їй, що я вийду заміж за Артема, тебе відправлять у чудову клініку на лікування, а Назарчика в неймовірно гарний дитячий будинок. Ох, я була б повністю підконтрольна Артему. Вони перетворили б мене на овоч, яким можна керувати, а самі жили на мої мільйони і у вус не дули… Стефан взагалі ні про що не знав, думав, що Артем і є тобою. Адже у вас спарені імена в обох. Ярослав теж у своїх проблемах, не до моїх бід. Добре, що я отямилась і змогла втекти тоді, коли нас мали привести обох у ту хатину в лісі. Я бігла через ліс у ніч, але зовсім цього не пам'ятаю. І пам'ять втратила потім від шоку. Не знала про тебе нічого. А коли приїхав Артем забирати мене, то думала, що він і є мій наречений. Але… Моє серце відчувало підміну. Я знала інтуїтивно, що це не ти, коханий. Один Бурбо все знав, але розповісти нічого не міг, і хвилювався за тебе, приходив у ліс до тої хати… Добре, що вона згоріла!

Інга посміхнулася.

Вони помовчали кілька хвилин. Остап стиха провів пальцями по її руці.

— Знаєш… поки я лежав без тями, то весь час бачив тебе уві сні. Наче боявся, що втрачу назавжди...

Інга усміхнулася крізь сльози:

— Я не відходила від твоєї палати. Хоч лікарі й гнали мене, та я все одно сиділа в тому дурному коридорі. Нарешті бачу тебе. І тепер впевнена, що ти житимеш. Ти не мав права піти від мене, розумієш? Тільки не після того, як ти мене врятував!

— Тепер уже ніколи не піду. Я дуже тебе кохаю, Інго. Найбільше всього у світі, — тихо відповів він, а потім раптом додав. — Але я не зумів захистити нас. Артем виявився і підлим, і хитрим... Пробач, кохана, що пережила так багато горя. І якщо ти ще хочеш бути зі мною...