Розділ 39

Розділ 39

Інга різко схопила гасову лампу і цілеспрямовано швиргонула її під ноги Артему, бо їй вже втрачати було нічого, вона це розуміла. Навіть не за себе боялася, а за Остапа, котрого цей покидьок Артем мав намір убити. Лампа була важка, масивна, очевидно, повна гасу.

Але вона не потрапила на Артема, бо якраз ступив крок до столу Ландай, напевно, щось запідозривши, бо помітив шаленство в очах дівчини. Саме в нього й поцілила Інга. Із силою стукнувшись об руку чоловіка, лампа впала на підлогу, її скляна колба розлетілася на дрібні уламки, а гас розбризкався в усі боки. Ще мить – і полум’я блискавично спалахнуло, його яскраві язики застрибали по підлозі, жадібно поглинаючи старе сміття, якого в кімнаті було немало, іскри летіли на старі меблі та обдерті стіни. Чимало гасу потрапило на взуття й штани Ландая, і він заверещав від жаху та болю, певно, вогонь обпікав йому ноги. Чоловік рвонув із хатини до виходу. Густий дим почав заповнювати кімнату.

— Що за чортівня?! — загорлав Василь, рвонувши до Інги.

Та зненацька вхідні двері розчахнулися, і в хатину влетіли Іван зі своїми напарниками, Гнатом та Миколою.

— Всім ні з місця! Руки вгору! Поліція! — гримнув Іван, наставивши зброю.

Якраз у цей момент до виходу біг Ландай, репетуючи від болю. Він, побачивши пістолет у руці Івана, неначе наткнувся перешкоду, зупинився на мить, а потім закричав.

– Вогонь! Рятуйте! Я горю! – і вибіг у відчинені двері, палаючим смолоскипом освітив перед домом подвір'я і впав на землю, почав качатися по траві, намагаючись збити вогонь із одягу. За ним вистрибнув Гнат. 

Василь також рипнувся було тікати, але Микола повалив його на підлогу. Гертруда ж відбігла в куток кімнати і застигла переляканою статуєю, притискаючи до грудей сумку з ліками. В сизому диму її було видно погано, але розгублення і переляк все-таки промайнули на її завжди спокійному обличчі. 

— Інго! — крикнув Іван, — швидше виходь! Де ти? Де Артем? Остап? Чорт, тут такий дим, що нічого не видно!

Інга, котра зраділа, почувши голоси знайомих хлопців, вже хотіла відгукнутися, але раптом помітила, що полум'я наближалося до Остапа, який сидів на ліжку, напевно, надто слабкий, щоб піднятися. Вогонь вже підбирався до його ніг. "Ні! Він не повинен згоріти!" — подумала вона, стискаючи кулаки від безсилля. І хоч вогонь уже був досить великий і відрізав доступ до ліжка, вона все одно хотіла кинутися до чоловіка й спробувати витягнути з палаючої кімнати. Але раптом холодна рука схопила її за зап’ястя.

— Підеш зі мною! — зашипів Артем їй у вухо, притиснув до себе і потягнув до задніх дверей будинку. 

— Остапе! Остапе! — крикнула дівчина, її голос зривався від страху й відчаю. Вона закашлялася від їдучого диму, а потім Артем грубо затиснув їй рота, і вони вистрибнули у задні двері хати, випускаючи за собою клуби диму.  

— Ні! — намагалася кричати дівчина, відчайдушно виривалася, але Артем не відпускав.

Він різко штовхнув ногою двері, зачиняючи за собою, і потягнув Інгу вперед. Дівчина почула, як у хатині пролунав крик Івана:

— Артем утік з нею! Треба наздогнати!

Хтось інший відповів:

– Треба цих витягувати спочатку. Згорять, чорт забирай! Ще трупів нам не вистачало! Давай, бери цього!

Хтось закашлявся в хаті, зарипали двері, полетіло розбите скло з вікон, прозвучала груба лайка, затріщали дошки, очевидно, помічники Івана витягували з палаючої хатини Гертруду й Василя. Інга сподівалася, що й Остапа також. Дуже сподівалася. Бо якщо він загине, то все це, ця пожежа, цей її ризик виявилися б марними. Нащо тоді жити, коли коханий згорить?

Артем потягнув Інгу з порогу, а позаду них хатину поступово охоплювало яскраве полум’я. Дим здіймався в нічне небо густими клубами, а язики вогню жадібно і з гучним тріском поїдали старі стіни...