Розділ 38

Розділ 38

Невідомо скільки минуло часу, Інзі здавалося, що ціла вічність, адже було надзвичайно боляче дивитися на такого ослабленого і виснаженого Остапа. І нестерпно було розуміти, що вона нічим не зможе допомогти. Обидва злочинці всілися за стіл, перемовлялися короткими фразами, чекаючи на Артема. Мерзотник Ландай витягнув пістолет і поклав його на стіл, неначе демонструючи дівчині, що вона постійно під його наглядом, а якщо треба буде, то і під прицілом. Періодично Інга відчувала липкий погляд Василя, котрий добряче її нервував. Хотілося загорнутися у якусь ковдру і взагалі заховатися від усього світу. Дівчина була на піку нервового виснаження. Але поруч був Остап, і вона повинна була триматися. Його холодна рука зігрілася в її долонях, але він все одно не впізнавав Інгу, сидів понуро і апатично дивився в одну точку. Лише інколи, коли вона трохи міцніша стискала його пальці, робив спробу поглянути на дівчину, але йому це вдавалося погано.

Раптом двері хатини скрипнули, і на порозі з’явився Артем. Його обличчя, освітлене жовтим мерехтінням гасової лампи, не було тріумфального виразу, коли він побачив Інгу на ліжку. За ним, одягнена у темний плащ, увійшла Гертруда, холодна й стримана. Тільки блимнула ненависним поглядом у бік Інги, а потім вже й не дивилася на неї.

— Ну от, — промовив Артем, задоволено проходячи до столу і вітаючись за руку зі своїми подільниками, — наш пазл нарешті склався. Усі на місці. Моя наречена, мій брат і сьогоднішнє моє весілля, яке ми незабаром оформимо у документах, — він широко й задоволено посміхнувся. — Я щиро вдячний вам, хлопці, за роботу. Але головна подяка буде пізніше, гроші кину вам рахунок, тільки їх отримаю. Зараз ми все організуємо. Документи зі мною. 

Він підійшов ближче до ліжка, нахилився до Інги, і його очі сяйнули холодним і нетерплячим блиском:

— Ти навіть не уявляєш, як я радий тебе бачити, Інго. Я вже думав, що цей ліс забрав цього разу тебе остаточно, що ти давно в поліції. Але доля милостива до мене.

— Покидьку, як ти міг? — прошепіла Інга зі злістю. — Як ти міг довести брата до такого стану? У тебе все одно нічого не вийде! Рано чи пізно тебе викриють! І навіть ця лисина тобі не допоможе! Ви зовсім не схожі! Мерзотник! 

— Ти не маєш рації! У мене все вийде! Вже вийшло! Знаєш, усе життя я був обділений, бо Остап завжди був попереду. Йому завжди більше щастило. Його всі поважали, він зробив карколомну кар’єру, мав великі гроші, а тепер ще й тебе… Найкоштовніший скарб. І я більше не збирався стояти осторонь, коли він почав відмовлятися від мільйонів!

Артем розпрямив плечі, його голос став гучнішим, майже урочистим:

— Я заберу все, що належало йому. Його місце, його фірму, його багатство і його жінку. Ти станеш моєю, Інго. Добровільно чи ні — це вже не має значення. Люди повірять документам і підписам з фотографіями. Адже ти повірила у ту фотографію, яку я тобі показував! Велика сила фотошопу! І плюс ще деяких програмок, які зараз роблять і документи, і відео, і фотографії такими, що неможливо відрізнити від оригіналу. Документи зі мною. Навіть лікарка, яка зробити тебе зараз тихою та покірною, теж поруч, — Артем вказав на Гертруду, котра стояла у кутку кімнати з перекошеним від ненависті обличчям. Вона просто пропікала Інгу гнівним поглядом. Авжеж, напевно ревнувала, адже її коханець мав одружитися з іншою, та ще й, очевидно, планував проводити з нею час у ліжку. — Ми зробимо все так, що комар носа не підточить. Гертрудо, починай! 

Гертруда мовчки поставила на стіл невеликий пакет, почала діставати з нього якісь речі: серветки, маленький футляр із шприцами, якісь пляшечки… Далі Інга не дивилася, напружилася, як струна, і горячково думала, що ж робити. Гертруда знову кинула на Інгу холодний погляд і промовила глухо:

— Треба добре стежити за нею, щоб не було, як минулого разу. Щоб не втекла.

— О, цього разу ніяких помилок, — усміхнувся Артем. — Сьогодні ніч мого шлюбу і моєї перемоги! Завтра всі дізнаються чудову новину, що ми з Інгою одружилися, і я щасливий чоловік мільйонерки. І сам теж мільйонер! Без жодних урочистих святкувань. Так нам захотілося. Шкода що у контракті не можна переписати на мене весь спадок, адже опікун добре за цим стежить. А Остап, — він глянув на брата в кутку, — йому доведеться зникнути. Назавжди.

Інга сиділа, стискаючи руку коханого, і з кожним словом її серце холонуло. Вона зрозуміла, що діяти треба негайно. І раптом її погляд упав на гасову лампу, вогник якої інколи хитався від рухів Гертруди, і тоді тіні на стінах хаотично рухалися. 

Її осяяла раптова думка, яка могла стати хоч маленьким шансом на порятунок. Інга різко піднялася з ліжка і ступила крок у напрямку столу…