Розділ 26

Розділ 26

Аж раптом щось із гуркотом вдарилося об підлогу, покотилося по паркету, і Артем здригнувся, різко сів, на мить відволікся від Інги. Це дало дівчині змогу вирватися із його чіпких обіймів. Дівчина підбігла до дверей, почала їх смикати, але ті виявилися замкненими. Цей мерзотник встиг їх замкнути, коли вона стояла біля вікна, а дівчина й не зауважила. Інга відбігла в куток кімнати, в очі кинулася велика ваза, в котру вона кидала свої маленькі секрети. Дівчина схопила її в руки, розуміючи, що вона нічим не допоможе, але просто так даватися в руки цьому покидьку вона не збиралася.

— Що це було?! — рикнув Артем і теж схопився на ноги. Не зважав на біганину Інги, а одразу ж підійшов до чогось, що лежало на підлозі.

Це був невеликий камінь, обмотаний папером.

Інга нічого не розуміла, серце стугоніло в грудях, у голові шуміло, а на губах огидною гіркою печаттю лежали неприємні поцілунки Артема.

— Що це? — спитав чоловік, підіймаючи камінь. Шматок паперу, обмотаний навколо нього, було закріплено тонкою гумочкою. Артем повільно розгорнув обмотку, відкинувши камінь убік, і почав вивчати щось на папері. Його обличчя спохмурніло, він зиркнув з-під лоба на Інгу і запитав:

— Що це таке?! — голос його став жорстким. — Ти мені поясниш? Це записка. Ти з кимось листуєшся?

— Хтось кинув камінь. Вікно ж було відчинене! Я нічого не знаю, — похитала дівчина головою. — Зараз же відкрий двері і випусти мене звідси! Я викличу поліцію!

Артем наче не чув її, а почав насуватися погрозливо, вимахуючи в долоні запискою.

— Не вигадуй. Ти комусь пишеш? Про що ви пишете одне одному? — обличчя Артема було похмуре, губи стиснулися в одну гостру лінію.

— Я ні з ким не листуюся! Я нічого не пам'ятаю! Зараз же відчини двері! — в голосі Інги зазвучали істеричні нотки.

— Тоді звідки ось це? — він помахав перед дівчиною папірцем. — Тут написано: “Треба поговорити! Це важливо!”. Хто написав цю записку? — Артем стиснув кулаки, й папірець зіжмакався під його пальцями.

— Я не знаю! — закричала Інга. — Випусти мене звідси, ти, покидьку!

— Ти повинна довіряти лише мені! — підвищив голос чоловік. — Я хотів, щоб ти згадала все швидко! Тобі ж буде краще!

— Що буде краще?! Краще накинутися на дівчину і силувати її?! — розпачливо вигукнула Інга, тримаючи вазу перед собою. — Ти огидний!

Проте Артем зовсім її не слухав. Він раптом різко обернувся до вікна і швидко підбіг до нього. Вдивлявся у сутінки лісу навпроти маєтку. Призахідне сонце вже майже сховалося за горизонт, і на узліссі лежали довгі чорні тіні. Нікого не було видно.

— Він десь там! Не бреши мені, Інго! — Артем швидко підійшов до дверей і почав їх відмикати ключем, але ключ усе не потрапляв у замкову шпарину, чоловік нервував, його руки тремтіли, зі злістю він випитував в Інги. — З ким ти спілкуєшся? Ти ж нікого не пам’ятаєш! Чи все це спектакль?!

— Ні! Я не знаю, хто це! — нервово відповіла дівчина. — Я хочу піти! Відпусти мене!

Вона зрозуміла, що Артем хоче вийти надвір та, можливо, впіймати того, хто кинув записку їй у кімнату…

— Може, це твій коханець? — саркастично скривив губи Артем, нарешті потрапивши в замок ключем. — Може, ти просто граєш в амнезію?!

— Що ти несеш?! — Інга вражено дивилася на нього. — Це вже занадто.

— Сидітимеш тут до тих пір, поки все буде так, як потрібно мені, — кинув він, прокрутивши ключ і відчинивши двері. — Ярославу я сьогодні наказав вимітатися геть! Від твого імені передав, що він тебе напружує, але сказати ти не можеш, бо дуже делікатна. А якщо приїде Стефан — то повідомлю, що ти вже спиш. Домробітницю зараз відпущу додому — скажу, що ми бажаємо провести разом цю ніч, щоб ніхто не заважав у домі! Ага, телефон! — згадав раптом Артем.

Метнувся до столу, де стояли залишки їжі та вина, схопив телефон, який сьогодні вранці дозволив узяти, і запхав його собі в кишеню.

— Жодної поліції! Хоча, навіть якщо б ти викликала її, то, думаю, повірили б мені, а не тобі! Скажи спасибі, що я не запроторив тебе у психлікарню! А я сходжу подивлюся, хто це там такий хитрий! І ми ще не закінчили, крихітко! — масним поглядом зміряв він Інгу. — У нас попереду довга ніч!

Чоловік вийшов за двері і замкнув Інгу ззовні. Вона підбігла, почала стукати у двері, але ніхто не чув її криків. Маєток наче вимер.