Розділ 25. Вороги

Вони поїхали назад у маєток, додому, і все там наче було добре. Пили легке вино, чай, сміялися, жартували, згадували колишні дні, хоча Інга нічого не пам’ятала.

Вона намагалася пити лише воду, яку сама наливала із закритих пляшечок, а також їла яблука та прості продукти, у які явно не можна було нічого підсипати. Почала стежити за всім уважніше, і в голові наче трохи прояснилося. Інга зрозуміла: вона на правильному шляху.

І вино, і каву, і чай, які принесла домробітниця, вона не пила, послалася на те, що нещодавно прийняла пігулки й не хоче все змішувати. Все наче й справді було спокійно, навіть затишно. Так вони просиділи майже до самого вечора.

Але тривога у дівчини не зникла повністю. Вона просто відступила вглиб, ніби сховалася за усмішками й легкими розмовами.

Коли Христина зібралася їхати додому, то, прощаючись, обійняла Інгу й нагадала:

— Телефонуй мені. Будь ласка, дзвони, якщо щось буде не те. Я серйозно.

Інга лише кивнула, проводжаючи подругу поглядом. І з того моменту знову щось тривожне оселилось у її грудях. Будинок наче знову став чужим, стіни тісними, а думки важкими.

Вони з Артемом повернулися до Інгиної кімнати, де сиділи досі, й дівчина підійшла до вікна. Артем сів на диван, налив собі ще вина, дивився на Інгу й мовчав. Їй було трохи незатишно під його поглядом, все-таки присутність Христини надавала невимушеності їхньому спілкуванню.

— Сядь біля мене, Інго, — поплескав Артем поруч із собою на дивані. — Просто посидимо, поговоримо наодинці. Я бачу ти уникаєш мене. Чому?

Чесно кажучи, Інга не хотіла сідати біля нього. Але змусила себе, примостилася на краєчку дивана.

— Я не уникаю, — обережно відповіла вона, не дивлячись на чоловіка. — Просто мені... складно. Я нічого не пам’ятаю, Артеме. Навіть не знаю, як поводитися з тобою.

— Але ж ти моя наречена, — тихо промовив він, підсовуючись ближче. Ми кохали одне одного, Інго. І це не зникло. Принаймні, я кохаю тебе.

Дівчина нарешті обернулась до нього. Погляд чоловіка, як вона зауважила, зовсім не був сповнений кохання, швидше був оцінювальний.

— Можливо, я і була тією, яку ти кохав, — сказала повільно. — Але тепер я ніби інша. Не пам’ятаю твоїх дотиків, твоїх слів. Я навіть не можу згадати, як усе починалося. І тому мені страшно. Страшно, що ти знаєш про мене більше, ніж я сама.

— Я допоможу тобі згадати. Я зроблю все, щоб ти відчула те саме, що й раніше. Я чекав тебе, шукав… — його голос затремтів, він узяв руку Інги в свою. — А коли знайшов, то знову почав втрачати. Не через пам’ять, а через відстань між нами.

— Можливо, ця відстань не через пам’ять, а через серце, — прошепотіла Інга, дивлячись йому в очі. — І якщо ми справді були щасливі, я… я не розумію, чому цього не відчуваю зараз.

— Ти просто втомлена, ще не одужала остаточно, — посміхнувся Артем. — Дозволь мені бути поруч. Ти постійно мене уникаєш. Може, це нагадає тобі про мене та наше кохання.

Він зненацька рвучко притягнув дівчину до себе і уп'явся в її уста. Поцілунок був владний і агресивний. Руки чоловіка почали вимогливо обіймати її, недвозначно намагаючись зняти з неї одяг. Долоні наполегливо рухалися по стегну, задираючи сукню. 

Інга стрепенулася і спробувала вирватися з обіймів, але зрозуміла, що надто слабка. Чоловік був дуже сильний.

— Ні, ні, відпусти! Не чіпай мене! — скрикнула вона, але Артем і не думав слухатися. 

— Чому?! — запитав він роздратовано, на мить перериваючи свої неприємні дівчині поцілунки. — Я впевнений, що наша близькість точно поверне тобі пам'ять! Не збираюся зупинятися! А якщо будеш кричати, то ніхто не прийде сюди. Домробітниця у себе в кімнаті на першому поверсі. Туди точно нічого не чути. Стефана немає, валандається десь до цих пір. Вважай, ми одні у маєтку. І сприймай це — як ліки і своєрідну терапію! — криво посміхнувся він, і Інга зрозуміла, що він не жартує.

Почала вже щосили вириватися із його обіймів, але це ще сильніше розпалювало чоловіка. Дівчина усвідомила, що не зможе опиратися і зараз відбудеться те, чого вона повсякчас намагалася уникати. Приниження, образа, біль — попереду чекало лише це.

Вона закричала розпачливо, але звичайно ж ніхто не почув її крику і не прийшов, як і зазначав Артем. Він усе добре продумав.