Розділ 23

Розділ 23

Дівчина за рецепцією, у світло-блакитному костюмі й з тонким золотистим ланцюжком на шиї, підняла голову й доброзичливо посміхнулася.

— Доброго дня! Ви вперше в нашій клініці? — запитала вона після того, як дівчата привіталися.

— Так, — кивнула Інга, — мені потрібна… е-е-е... консультація, бо в мене амнезія. Часткова. Напевно. Я хочу, щоб мене оглянув лікар.

Христина, ніби відчувши, що Інзі важко підбирати слова й пояснювати що-небудь, коротко змалювала ситуацію, додала, що в її подруги був складний період, пов'язаний, імовірно, з великим стресом, після якого вона втратила частину спогадів.

Рецепціоністка кивнула, ніби вже не раз мала справу з подібними випадками.

— Тоді насамперед я запишу вас до невролога. Це стандартна, базова консультація при втратах пам’яті: лікар зможе вас оглянути, призначить необхідні обстеження, МРТ або ЕЕГ, якщо буде потреба. Він зараз якраз вільний. Ви можете пройти до кабінету номер п’ятнадцять. Назвіть, будь ласка, ваше прізвище.

— Інга Литвин, — відгукнулася Інга, назвавши те прізвище, яке сьогодні почула від Гертруди. Втім, іншого вона не знала. Христина здивовано зиркнула на неї, але промовчала.

Рецепціоністка швидко вбила щось на клавіатурі, глянула на монітор, а потім додала:

— Часто при амнезії, особливо якщо вона зумовлена психогенним чинником, рекомендують також консультацію у психотерапевта. У нас працює чудова спеціалістка, Марта Анатоліївна, дуже уважна, досвідчена, й водночас дуже делікатна. Якщо хочете, я запишу вас і до неї, вона теж зараз приймає. Можете зайти після невролога. Та й невролог, я думаю, теж відішле вас до психотерапевта. Записувати?

Інга знизала плечима:

— Напевно... Запишіть...

— Так-так, записуйте! — впевнено втрутилася Христина, ніби беручи ситуацію під контроль. — Нехай усі лікарі, які потрібно, подивляться, можливо, це допоможе швидше усе з’ясувати.

— Гаразд. Я зареєструю вас на обидві консультації, — відповіла дівчина й одразу ж роздрукувала направлення, яке простягнула Інзі, ще раз усміхнувшись.

Інга мовчки взяла папірець, стискаючи його майже зі страхом, і вони разом з Христиною рушили коридором у бік кабінету невролога.

У кабінеті невролога було прохолодно й напрочуд тихо. Через жалюзі на вікнах пробивалося м’яке розсіяне світло, яке змінювало кольори стін — від сріблясто-сірого до тепло-жовтого. Інга всілася на стілець біля столу, міцно тримаючи сумочку на колінах, а Христина вмостилася на кушетці біля стіни.

— Слухаю вас, — поглянувши на Інгу, сказав лікар, чоловік трохи за сорок.

І знову Христина все розповіла замість інги, допомагаючи їй змалювати ті події, що з нею відбулися. Дівчина була вдячна подрузі за це, адже чомусь важко згадувалися ті події, які відбулися буквально кілька днів тому.

 — Кажете, амнезія. Гм. У таких випадках важливо бути обережним, щоб поставити правильний діагноз. Скажіть, будь ласка, ви пам’ятаєте, як вас звати? — спитав невролог.

— Інга… Е-е-е... Інга Литвин, — тихо відповіла вона, ніби видобуваючи ці слова з туману.

— А сьогоднішню дату?

Інга перевела погляд на Христину, яка, майже не ворухнувши губами, прошепотіла:

— Дев’яте червня.

— Дев’яте… червня, — повторила Інга.

— Добре, будемо вважати, що ви орієнтуєтеся в часі й просторі. Це вже добрий знак, — зазначив чоловік, який, звичайно ж, помітив підказку Христини, проте промовчав. — Зараз я проведу кілька тестів на короткочасну пам’ять та базові рефлекси.

Він підійшов ближче, попросив стежити очима за ручкою, потім провів легку перевірку координації, рефлексів колін та інші необхідні тести й на мить замислився.

— Я не бачу жодних ознак органічного ураження мозку, — нарешті мовив він. — Але якщо ваша пам’ять блокується, це може бути наслідком сильного психоемоційного стресу. Ви розповідали, що отямилися серед незнайомих людей? І вас шукала поліція?

— Так, я прийшла до тями серед людей, котрі мене знайшли в лісі. І з того моменту я почала себе усвідомлювати, але колишнє життя не пам'ятаю. Усе порожнє, ніби хтось витер зі свідомості спогади, — Інга заговорила швидше, майже в розпачі, — бо що більше я намагалася пригадати, тим більше з’ясовувала, що немає навіть за що зачепитися...

— У таких ситуаціях ми зазвичай рекомендуємо МРТ, щоб виключити порушення, і обов’язковий прийом у психотерапевта. Якщо стрес справді травматичний, саме він міг заблокувати спогади.

— Ми вже записалися до психотерапевтки Марти Анатоліївни, — втрутилася Христина.

— Чудово. Тоді зараз ідіть до неї. Призначати ліки я поки що не бачу сенсу, в такій ситуації важливо спостерігати, а не втручатися, я думаю. Випишу направлення на МРТ, а далі вже психотерапевт працюватиме з вами.

Подякувавши, дівчата вийшли з кабінету і попрямували до сусіднього.

У психотерапевтки, уважної літньої жінки, дівчата знову розповіли ту ж саму історію. Лікарка довго щось вписувала в документ у своєму комп'ютері, передивилася висновок невролога і перейшла до конкретики.