Розділ 15

Розділ 15

Оскільки було ще дуже рано, то Інга знову залізла під ковдру й задрімала. Через деякий час її розбудив гуркіт стільця, який упав після того, як хтось штовхнув двері з того боку.

Дівчина схопилася, сіла на ліжку й прикрилася ковдрою. А от Бурбо навіть вухом не повів — так і далі спав на краю ліжка. Проте на шум він ворухнув вухами й хвостиком.

— Ой, що тут у вас робиться? — почула дівчина голос пані Юстини і заспокоєно видихнула.

— Стілець? — запитала жінка, підозріло дивлячись і на Інгу, і на стілець. Та трошки почервоніла, але нічого не стала пояснювати. Пані Юстина підняла стілець, віднесла і поставила його біля столу, запитала:

— Доброго ранку. Я допоможу вам одягатися? — запитально поглянула на Інгу.

— Ні-ні, ви що! Я сама! — сполошилася Інга, схопилася на ноги, але не знала, чи бігти до ванни приводити себе до ладу, чи до шафи — обирати одяг.

— Я завжди допомагаю вам одягатися, — знизала плечима пані Юстина.

— Ви знаєте, я передумала. Тепер я буду одягатися завжди сама, — промовила Інга, а потім додала. — Дуже дякую, що завітали. Я одягнуся, тож можете йти займатися своїми справами.

— Так-так, сніданок буде о восьмій, — кинула жінка.

І тут Інга вирішила запитати:

— А скажіть, будь ласка, чи є тут у домі хтось, у кого є діти?

— Діти? — здивувалася пані Юстина. Підійшла до шафи й почала перебирати сукні, напевно, збираючись запропонувати одну з них хазяйці. — Начебто немає ні в кого. Хіба що село недалеко, і інколи діти їздять повз будинок по дорозі на велосипедах. Іноді їх буває дуже багато. А колись гралися і кидали грудками нам у ворота, то тоді сторожеві довелося розбиратися. Вийшов, нагримав на них, а їм хоч би хни: розреготалися та й поїхали далі на своїх дзенькальцях. Вони чіпляють на велосипеді якісь торохкучі штучки, воно дзенькає і сильно торохтить...

— То тільки діти із села з’являються коло будинку? — уточнила Інга. — А в самому будинку?

— А чому ви запитуєте? — спитала пані Юстина, не обертаючись і перебираючи вішаки із сукнями.

— Справа в тому, що мені здалося, ніби я чула дитячий сміх, — промовила Інга речення, яке давно тримала напоготові. — Тому й думаю: запитаю в когось. Адже в будинку, здається, мешкають тільки ті, хто був учора на вечері?

— Ну, ще приходить кухарка, пані Марія, з самого ранку готує на весь день. А я потім розігріваю, якщо треба, сервірую та подаю, — пояснила домробітниця. — Та ще сторож Терентій, але він живе у своїй будці. Це ми так називаємо спеціальний будиночок для охорони, він розташований біля маєтку, може бачили. Збоку. Ліворуч. Але сторож майже ніколи не з’являється в самому будинку. Вони зі своїм напарником чергують три на три: три дні Терентій живе тут і стежить за порядком, а три дні його син Богдан. Можливо, то кіт нявкав, а вам здалося, що дитина...

"Ага, то це, напевно, міг бути сторож", — подумала Інга й трохи заспокоїлася, пригадавши того чоловіка, котрого бачила зранку в лісі.

— А зараз хто чергує? — запитала вона.

— Сьогодні вже другий день Терентій, — відповіла пані Юстина. — Он він обходить територію, — показала у вікно, підходячи до нього з сукнею, яку обрала для Інги.

Дівчина теж підійшла до вікна й побачила літнього чоловіка, вусатого та бородатого, що саме проходив попід вікнами. Це був зовсім не той, кого вона бачила вранці у вікно.

— Тобто, разом зі мною тут мешкають ще Артем, Стефан, ви... та й усе?

— Ну, ви ж бачите: інколи приїжджає і залишається ночувати ще й ваш... е-е-е... далекий родич... І ваша подруга Гертруда та ваша партнерка по бізнесу Христина, буває, зупиняються у вас на ніч...

"Христина?" — це було щось нове. Інга вперше почула це ім’я. Їй одразу захотілося дізнатися, хто це. Хоча про партнерку начебто згадував Стефан за вечерею. Але розпитувати дівчина не стала, адже сьогодні вони збиралися їхати до міста, і дорогою Інга сподівалася розпитати у Стефана і про партнерку, і про все інше, що її цікавило. Надіялася, що вони викличуть таксі, і вже навіть придумала, як пояснити, що не хоче їхати з Артемом. Адже він, очевидно, захоче її відвезти. Здається, навіть за столом виявляв таке бажання, хоча Інга смутно це пам’ятала. І взагалі, розмова, котра відбувалася вчора за вечерею, чомусь збереглася в пам’яті ніби з віддаленого минулого — неначе все це було дуже давно.

"Напевно, це вплив амнезії, — подумала дівчина. Дуже погано. Невже пам'ять тепер працюватиме зі збоями?". Вона зиркнула на блокнотик і вирішила: все-все треба записувати. Раптом знову почне забувати? А так все записане прочитає.

— Ось, я вибрала сукню, в якій ви дуже часто їздили на роботу, — промовила пані Юстина, повісивши сукню на стілець. Поставила біля стільця також акуратні чорні туфлі на низьких підборах і пішла до виходу. — Сніданок буде о восьмій, я вже казала, — нагадала вона.

— Так, дуже дякую, — пробурмотіла Інга.

Як тільки за пані Юстиною зачинилися двері, дівчина миттєво кинулася до блокнота й почала швидко записувати все, що згадувала з учорашньої вечері. Всю інформацію про кожного присутнього. Чорт, згадувалося справді важко! Але незабаром невеличке досьє на кожного було зафіксовано на окремих сторінках блокнота. Його Інга вирішила носити завжди з собою.