Розділ 14

Розділ 14

Інга тримала машинку в долоні, пильно роздивляючись, вона була наче знахідка із чийогось чужого життя. Невеличка, жовта, з трохи обдертими краями, і мала маленькі чорні колеса, які ще й досі крутилися, бо котик Бурбо щойно ганяв її по кімнаті, наче мишку. На капоті був наклеєний номер 7. Таку іграшку міг мати маленький хлопчик.

Дівчина повільно опустилася на край ліжка. Думка про дитину раптово виникла і засіла глибоко. Може, ця машинка належить комусь із мешканців цього маєтку? А може, якісь гості приходили з дітьми? А може… Вона затамувала подих. А може, у неї була дитина? Син? Але тоді чому вона не пам’ятає нічого? Ні обличчя, ні голосу, ні сміху. Жодного спогаду. Тільки... дивний щем під ребрами, легке запаморочення в голові...

Пальці дівчини машинально крутили коліщатка, а думки метушливо перебирали всіх, хто жив або перебував зараз у цьому будинку.

Як щодо Артема? Можливо, це його дитина? Йому вже за тридцять, і він виглядає, як чоловік, що може мати дитину. Але оскільки стверджує, що вони вже три роки живуть разом, то... Якщо логічно подумати, то це може бути їхня з Артемом дитина. Він вже казав, що вони збиралися одружитися. Але тоді чому нічого не згадував про сина? Чи про дівчинку? Дівчатка теж люблять гратися машинками. Артем навіть не натякав на таке...

Гм. А Гертруда? Раптом це машинка її дитини? Вона здається надто нервовою, можливо, щось приховує. Але тоді звідки взялася дитяча іграшка у кімнаті Інги? Та й Гертруда ні словом не згадувала про якусь дитину... Все обурювалася Ярославом. Ага, до речі, про Ярослава. Чомусь він не був схожий Інзі на чоловіка, що має дитину. Був більше подібний до того, хто ще й сам не розуміє, чого хоче. Проте, можливо, це їхня спільна дитина з колишньою дівчиною Лесею? Але тоді чому він про це не сказав, і виглядає таким спокійним і відстороненим? Хіба що коли про Лесю говорить, то трохи хвилюється.

Інга погладила котика Бурбо, котрий заскочив на ліжко і ліг поруч, ласо блимаючи на машинку в руках дівчини. Хотів продовження своєї гри. Але Інга, оскільки вже почала розмірковувати про всіх мешканців маєтку, котрих вона тут зустріла, продовжила аналізувати й решту. "Так, лишилися Стефан та пані Юстина," — подумала вона вже навіть трохи азартно, адже все це стало нагадувати їй таємничі детективні історії, які хотілося розгадати.

Щоправда, в головній ролі виявилася саме вона, Інга, і це на разі не дуже приємно. Але хотілося розкрити всі таємниці, бо складалося таке враження, що хтось спеціально замів сліди її колишнього життя, навмисно нав'язує зовсім іншу картину світу, а не ту, яка існувала насправді. Як шкода, що вона зовсім нічого не пам'ятає!

Отже, Стефан та пані Юстина. Художник живе у маєтку, має окрему студію, іноді поводиться ексцентрично. Може, ця машинка належить дитині, яку він десь переховує... Ну, не в маєтку, а в іншому місці... Але вчора він не згадував ні про сина, ні про племінника. І взагалі, Інга була впевнена, що її відчуття не обманюють: Стефан жив у своєму світі. І жодної дитини там не було. Правда, ота записка про дитячий садок... Там згадувалося про якусь Анну... Чи може бути це дитина Стефана?

А пані Юстина могла бути не лише мамою, але навіть уже й бабусею. Може, приводила сина чи внука, поки Інга була відсутня? Але наче вона живе тут, у маєтку? Та й, здається, вона не з тих, хто щось забуває чи губить, дуже акуратна і скрупульозна пані. Он, як чисто та прибрано у шафі, кожна річ на своєму місці, випрасувана та складена... Гм... Дитина навряд чи пані Юстини... Але відкидати і цю можливість не варто.

"А я? — раптом шугнула кров в голову Інзі, бо вона раптом почала думати над цим справді серйозно, як над реальною можливістю. — Може... Може, це моя дитина? Це найбожевільніший варіант. Але для мене сьогоднішньої. Тієї, котра нічого не пам'ятає... Проте я колишня, можливо, мала дитину? Боже, чому я нічого не можу згадати?! — Інга схопилася на ноги і забігала по кімнаті. Чомусь цей варіант здавався їй найбільш імовірним…

Вона обережно поклала машинку на стіл і підійшла до вікна. Ранок був похмурим і сірим. На листі найближчих дерев під вікнами лежала легка роса. Та раптом дівчина помітила якийсь рух.

У лісі, зовсім близько до межі маєтку, за одним із товстих дерев стояла людина. Це був чоловік, одягнений у темний спортивний костюм. Капюшон на його голові не дозволяв розгледіти обличчя. Незнайомець не рухався, складалося враження, що він просто спостерігав за маєтком. Дівчині навіть здалося, що він конкретно дивиться на її вікно. Інга мимоволі відступила назад. Серце забилося сильніше, вона чомусь перелякалася. Але все одно стояла, ховаючись за жалюзі, і дивилася на того незнайомця.

Темна фігура повільно заховалася за стовбуром дерева. А тоді незнайомий чоловік розвернувся і пішов геть. Незабаром його постать розчинилася в тумані ранкового лісу. Дівчина довго стояла нерухомо, розглядаючи високі дерева за вікном. Щось дивне діялося навколо неї. І тут, у маєтку. І там, у лісі.

Інга ще раз поглянула на машинку. Взяла її в долоню і вкинула до вази з вузьким горлечком, де вже лежав її стікер про Стефана. Таємниці накопичувалися, як лавина, а розгадок поки що дівчина не знала...