Розділ 12

Розділ 12

— Заміж? — запитала Інга, розгублено зиркнувши на Артема.

Той раптом неприродно розсміявся, а очі колючими шпильками вшнипилися в Ярослава.

— Ярославе, не дражнися, — промовив він удавано безтурботним голосом. — Коли таке було? Інга — моя наречена, нею і залишиться, і ми вже давно живемо разом. А незабаром стане і дружиною. Наш крок щодо весілля цілком обдуманий і логічний. Ми кохаємо одне одного. Не слухай його, Інго, кохана. Ярослав великий жартівник, весь час придумує якісь дурниці, вони з його батьком взагалі чортзна-що вигадали!

— Ну, Інго, ми з тобою обговорили це питання, — не звернув увагу на слова Артема Ярослав. — Адже коли я з’явився тут, у вас, то одразу чесно тобі сказав, що буду до тебе залицятися, тому що маю таке завдання від батька. І якщо Артем відступиться від тебе або ви посваритеся, розбіжитеся, то наступним претендентом на твою руку буду я. Я й тобі, Артеме, про це одразу ж розказав, — глипнув на нього Ярослав. — А ти, Інго, жартувала й відповіла тоді: "Окей, домовилися. Але я не можу уявити, що коли-небудь погоджуся з твоєю пропозицією, адже я надто сильно люблю Артема, щоб надати перевагу шлюбові за домовленістю".

— Розкажи мені про це детальніше, — попросила Інга, зовсім нічого не розуміючи.

Послухавши всі ці розмови за столом, вона усвідомила раптом, що є дуже багатою людиною. Звідки таке багатство? Треба буде теж ще уточнити. Та ще й у неї був опікун! Зрозуміло тепер, чому поруч із такими статками, як у неї, та й біля неї як нареченої з великим приданим, крутиться так багато чоловіків. І якщо Стефан позиціював себе як доброго друга, то Артем прямо говорив, що в них незабаром весілля, а Ярослав ось видає таку несподівану фразу про шлюб за домовленістю.

— Якщо у двох словах, — промовив Ярослав, відклавши ложку та відкинувшись на спинку стільця, — то історія така. Мій батько, Анатолій Миколайович Мулко, — твій колишній опікун. До твого повноліття він керував усіма твоїми справами, а також стежив за рухомим та нерухомим майном, яке належало твоїм покійним батькам. Ми були найближчими родичами на час отримання тобою спадку. Так-так, — кивнув головою Ярослав на здивований погляд Інги, — справді родичі. Далекі. Дуже далекі. Можна навіть сказати, що і не родичі, а так — сьома вода на киселі. Але коли ти стала повнолітньою, отримала все що належить тобі по праву, закінчила університет і почала працювати, то батько почав хвилюватися. Не хотів, щоб усе це багатство потрапило у чужі руки, бо біля тебе завжди крутилося чимало чоловіків, ласих до грошей. Батько не хотів, щоб ти й усе твоє багатство потрапили до рук аферистів. Тому й придумав цей план, ну, щоб я залицявся до тебе. Щоб ти… ну, щоб ми були разом. Щоб одружилися.

— Що? Щоб одружилися? — Інга ледве не впустила виделку.

— Так, — не опустивши погляду, підтвердив Ярослав. — Але я не хотів нічого приховувати. Я прийшов до тебе ще тоді, коли в голові батька виникла ця шалена ідея. І я сказав йому чесно, що не буду грати підступно. А також тоді ще й поговорив з тобою. Усе розповів. Ми разом посміялися, але домовилися, що цю ідею відкидати не будемо. Щоб батько не нервував, я удавав, що кручуся біля тебе, і що ти певною мірою відповідаєш мені взаємністю. Тобто, в принципі, ти погодилася вийти за мене заміж. Наш фіктивний шлюб можливий лише тоді, якщо ти розійдешся з Артемом. Я періодично з’являюся поруч із тобою, щоб заспокоїти батька. І знаєш, він останнім часом трохи хворіє… Не хочу його нервувати… Отже, красунечко, ти моя потенційна наречена, — Ярослав невесело засміявся.

За столом повисла тиша.

Ярослав доїв суп, витер губи серветкою і запитав у Інги:

— До речі, Інго... Я думав, чи не заперечиш ти, якщо Леся приїде сюди завтра на кілька годин? Це моя колишня дівчина. Ми розійшлися з нею нещодавно, але залишилися добрими друзями.

Голос Ярослава звучав дуже сумно, і Інга подумала, що Ярослав дуже хвилюється і переживає через розрив зі своєю дівчиною.

— Вона хотіла б зробити кілька фото маєтку. Вона фотографка. Працює з кількома глянцевими журналами, іноді передає їм цікаві кадри. Леся, як завжди, шукає щось красиве, нестандартне.

Інга здивовано підняла брови.

— Я… не знаю. Напевно, так? — Вона глянула на Артема. — Я зовсім нічого не пам’ятаю. Мені здається, що я не господиня цього дому, а просто гостя. Або чужа людина, яка прийшла і розглядає все тут, як у музеї, — Інга знизала плечима.

Ярослав продовжив своє прохання, але не наполягав:

— Якщо не хочеш, то нічого страшного. Після того, що сталося, тобі, напевно, слід звикнути до будинку, адаптуватися до тієї ситуації, в якій ти опинилася. Але просто подумай. Леся ненав’язлива. І фото у неї справді гарні. Ти, як людина, що любить мистецтво, оціниш це. Я давно хотів вас із нею познайомити, але вона не знає про плани мого батька та наші домовленості. Тому страшенно ревнує. З іншого боку, я розумію її. Хоче приїхати і зустрітися з тобою, типу подивитися на свою суперницю. Саме через це ми, в принципі, і посварилися. Але ви не суперниці, тому що…

Ярослав замовк, і Інга подумала, що він не договорив цю фразу, тому що хотів сказати, напевно, що кохає Лесю. Коли він говорив про цю дівчину, то повністю змінювався: байдужість зникала, а в очах загорялися іскри закоханості.

Інга кинула погляд на Артема. Той спокійно пив чай. Гертруда поруч із ним взагалі здавалася сірою тінню, весь час мовчала протягом усіх розмов, які відбувалися за столом.