Розділ 8

Розділ 8

Остап? Хто такий Остап? Інга на мить задумалась. Це ім'я нічого їй не говорило, але й всі інші імена теж ні про що їй не говорили. Просто імена. Точніше, просто люди, які мають тепер імена: Артем, Гертруда, Юстина, та й вона сама має тепер ім'я — Інга. До речі, напевно, у неї був паспорт, треба буде подивитися в нього. Напевно, Артем знає, де він.

Інга ще раз погладила котика і вийшла з ванної кімнати. Бурбо плутався під ногами, нявкав, терся об литки, видно було, що він скучив. Дівчина подумала, що якщо кіт так заскучав і так радіє її поверненню, то вона точно була мешканкою цього великого будинку, схожого на сучасний замок. Та й Гертруда казала, що він скучав, не з'являвся, чекав на неї. Гм. Артем теж стверджує, що він дуже скучив, але тільки хіть бачила вона у його очах. А може, то просто їй здалося?

Дівчина перевдяглася в зручний вечірній одяг, який підготувала їй пані Юстина, підійшла до письмового столу, що стояв у кутку. На ньому, складений і трохи припорошений пилом, лежав ноутбук. Дівчина провела по гладкій поверхні пальцями. Напевно, це її ноутбук, теж потрібно буде поглянути, що в ньому.

Але більше її зараз цікавив письмовий стіл. Вона висунула кілька шухляд, але всі без винятку вони були порожні. Дивно: адже якщо вона тут жила, то очевидно, чимось займалася, щось робила, десь працювала. До речі, треба розпитати, ким вона працювала, тому що нічого не згадувалося. Але чому всі шухляди порожні? Невже вона ніколи нічого туди не клала? А може, все сховала? Навіщо і від кого? Чи хтось зумисне забрав звідси її речі?

Аж раптом в найнижчій шухляді дівчина запримітила якийсь папірець. Маленький жовтий стікер, із тих, які приклеюють на холодильнику й записують якісь нагадування про заплановані речі, щоб не забути виконати, а потім викинути папірець у сміття. Стікер лежав не на дні шухляди, а прилип збоку. Якщо хто-небудь і вигрібав усе із цієї ніші, то, можливо, й не помітив стікера, тому що він прилип аж у самому куточку.

Дівчина дістала той папірець і прочитала речення, написане гострим стрімким почерком: "Стефан! Перевірити Анну Креско з дитячого садка номер №3." Ось що там було написано.

Цікаво, про що це? Ще й якийсь Стефан! На письмовому столі, крім ноутбука, стояла ще склянка-підставка з олівцями, ручками, іншим канцелярським приладдям, лежали чисті папери й блокнот. Блокнот виявився повністю чистим, порожнім і новим. Дівчина взяла ручку і написала в ньому: "Інга. Я нічого не пам'ятаю". Почерк, котрий вона побачила на жовтому папірці, був повністю ідентичний її почерку. Дивно. Вона не пам'ятає свого минулого, але чудово вміє писати і читати. І на цьому стікері колись саме вона написала це речення.

Інга приклала ручку до губ і задумалась: хто ж такий Стефан? І Остап теж… Дитячий садок. Якась Анна. Таємниць було багато, але вона вже вступила на шлях їхнього розкриття. Постановила собі, що обов'язково дізнається про своє минуле життя якнайбільше. Слід було поговорити з кимось із мешканців будинку, порозпитувати і з'ясувати ці всі незрозумілі моменти. Але… Розпитувати вона вирішила трохи пізніше. Спочатку просто хотіла скласти свої враження про тих людей, котрих зустріла тут, у цьому домі… Сприйняти їх емоційно, неначе познайомилася вперше (в принципі, так і було), адже перше враження дуже важливе…

Інга роззирнулася по кімнаті й зауважила на полиці кілька ваз, великих і маленьких, котрі стояли тут, певно, для прикраси. Вона підійшла до однієї з вузьким горлечком, куди якраз могла влізти її тонка рука. Інга перевірила: рука Артема туди б точно не пролізла.

Вона кинула туди жовтий папірець і вирішила, що це буде її маленький тайник, секретне місце, куди вона буде складати якісь речі, що викликатимуть у неї підозри чи запитання. Видихнула і попрямувала до дверей. Бурбо почимчикував за нею. Інга глипнула на котика й спитала:  

— Ну що, ходімо разом вечеряти? Ти теж хвилюєшся? Та ні, ти не хвилюєшся. Але, напевно, голодний. Хоча кажуть, що ти з'їдав свою їжу, то ж ти точно не був голодний всі ці дні, але я впевнена, що сьогодні ввечері тебе ще не годували. Ходімо повечеряємо і спробуємо дещо вивідати, хоча б про того Остапа, котрий подарував мені тебе...

_______________

Щиро дякую за підтримку, коментарі та сердечка, це мене надихає! 

Ваша Ванда Трезор. ❤️