Розділ 7

Розділ 7

Інга зловила себе на цій грубій фразі й раптом знітилася. Чому вона так рознервувалася? Зовсім не хотілося кричати на пані Юстину. І цей наказовий, владний тон... зовсім не сподобалося, як вона зреагувала на безвинні, здавалося б, слова жінки.

Напевно, просто дратувало те, що вона лізе в її особистий простір.

— Вибачте, пані Юстино, я не хотіла підвищувати голос, — промовила вона вже спокійніше.

Тепер настала черга дивуватися пані Юстині. Вона здивовано обернулася на Інгу, але нічого не сказала, лише похитала головою.

— Ванна вже готова, — вказала вона на двері ванної кімнати, — а одяг ось тут.

Жінка підійшла до шафи. Велика, сучасна, новомодна, вона займала окрему, спеціально вбудовану довгу й широку нішу в стіні. Дверцята розсунулися в різні боки, і там Інга побачила стільки різноманітного одягу, що аж очі розбіглися: тут були і ділові костюми, і літні сукні, і кілька пальт, дві чи три шуби, кожна в окремій секції, а деякий одяг висів у спеціальних чохлах...

— Думаю, що ось ця вечірня сукня підійде до вашої вечері, — промовила жінка й витягла сукню темно-коричневого кольору з довгими рукавами, яка сягала трохи нижче колін. Нічого вульгарного, але дуже-дуже стильно.

Інга подумала, що, одягнувши цю сукню, вона точно зміниться, перестане бути розгубленою жінкою, майже дівчиськом, яке боїться сказати слово. Тоді вона напевно зможе розмовляти з тією... найкращою подругою Гертрудою на рівних. Мабуть...

— А ось тут ваше взуття, — розсунула пані Юстина дзеркальні дверцята шафи ліворуч.

На спеціальних поличках стояло багато-багато взуття різних фасонів, стилів, кольорів... Інга раптом згадала неначебто кадр із якогось фільму, котрий блиснув яскравим спалахом, зненацька вигулькнув. Десь вона вже бачила таку велику кількість взуття! Так, із глибин пам’яті, виринув спогад: це був фільм "Секс у великому місті"! Там одна героїня була просто повернута на взутті. Дівчина пораділа, що пригадала таку дрібницю, й подумала: "От і мені, мабуть, різноманітне взуття дуже подобалося…"

Вона підійшла й почала торкатися до різних черевичків, босоніжок, чобітків, що стояли рядочками на полицях, намагаючись через дотик сколихнути ще щось у спогадах.

— Так, ці… Може, їх взуєте? Вони якраз підійдуть до сукні, — схвально кивнула пані Юстина, зауваживши, що рука дівчини зупинилася на черевиках на не дуже високих підборах. Вони були елегантні, вузькі, тонкі — саме те, що потрібно для запропонованої сукні. — Ось колготки та панчохи, в окремій секції, — висунула шухляду невисокого комода у кутку кімнати пані Юстина. — Ну, а в інших шухлядах ви вже самі зможете знайти різні косметичні засоби. Думаю, розберетеся. Можливо, Інго Матвіївно, — додала вона, — роблячи буденні справи, накладаючи макіяж, приймаючи ванну, одягаючи знайомі речі, ви згадаєте себе та колишнє життя. Бо ви зовсім не схожі сама на себе...

Інга напружилася і чомусь подумала, що пані Юстина натякає на її вибачення після того, як вона підвищила голос. Саме тоді очі домробітниці розширилися від здивування. Всі ці маленькі нюанси Інга зараз сприймала дуже-дуже гостро.

— Можливо, так і буде, — погодилася дівчина, розглядаючи шафу, повну одягу та взуття. — Ви можете йти, пані Юстино. Я впораюся сама. Щиро дякую за допомогу.

Домробітниця вийшла за двері, й Інга трохи розслабилася. Нарешті залишилася на самоті.

Вона оглянула кімнату, яка здавалася їй величезною, порівняно з невеликими кімнатками пані Ганни. Звичайно, цей шикарний будинок навіть не можна було порівнювати із простою сільською хатою. Але у пані Ганни було затишно і спокійно. А тут... тут Інга відчувала нервування. Хоча їй подобався інтер’єр, проте нічого не згадувалося.

Дівчина підійшла до великого вікна, за яким уже темніла ніч, і почала вдивлятися в темряву. За кілька десятків кроків починався ліс.

"Напевно, туди я пішла... і потім заблукала," — подумала Інга.

Енергійно струснула головою, щоб відігнати всі нервові й дурні думки, і рушила до ванної кімнати. Вона теж виявилася просторою, сучасною новомодною, із величезним джакузі.

Дівчина причинила двері ванної кімнати, адже, на жаль, защіпки чи ще якогось замка на них не було. Вона хотіла б закритися, просто на всяк випадок, але не вийде... Скинула одяг і опустилась у воду. Нарешті можна було хоч трохи розслабитися... Хвилин десять дівчина просто насолоджувалася благодатною енергією води, що дарувала спокій і умиротворення.

Раптом біля дверей почулося якесь шкрябання. Інга стрепенулась і різко сіла у воді.

— Хто там? Не заходьте! Я зараз вийду! — гукнула вона перестрашено.

Але шкрябання продовжувалося. Чесно кажучи, Інга трохи перелякалася: якби це була людина, то зайшла або озвалася б. Хтось продовжував глухо гупати у двері. Інга запанікувала, але не встигла вийти з джакузі, щоб одягнутися, до того, як двері повільно прочинилися з легким, майже нечутним скрипом-писком.

У прочинену шпарину зазирнула широка й вусата котяча мордочка. Кіт сказав "няв" здивовано і вимогливо, як здалося Інзі. Він повагом увійшов до ванної кімнати, зупинився, задер догори хвоста і знову сказав "няв".

— Ти Бурбо? — замилувалася Інга плямистим чорно-білим котиком. Полегшено видихнула. Їй дуже сподобався пухнастик. — Напевно, так… Але знаєш, я тебе не пам’ятаю, проте вже люблю... Напевно, ти мій кіт? Бо всі згадували про Бурбо, тобто тебе... Казали, що ти чекаєш на мене.